Реєстраційний номер
0826U000386, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
13-04-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Інтелектуальна спадщина В. М. Заїкина в розвитку української історичної науки першої половини ХХ ст.
Здобувач
Хоменко Денис Володимирович,
Керівник Масненко Віталій Васильович
Опонент Куций Іван Петрович
Опонент Тельвак Віталій Васильович
Рецензент Синявська Лариса Іванівна
Рецензент Морозова Ольга Станіславівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
Опис
Об’єктом дослідження визначено розвиток української історичної науки першої половини ХХ ст., а предметом – постать вченого В. Заїкина та його інтелектуальний доробок у галузі історіографії й історії церкви. Метою дисертаційної роботи є комплексне відтворення біографії В. Заїкина та з’ясування його внеску в дослідження проблем української історіографії та історії релігії і церкви в Україні. Дослідницькі завдання полягають в оцінці стану опрацювання теми, реконструкції життєвого шляху вченого, з’ясуванні його світоглядних настанов, аналізі досліджень з історії церкви та історіографії.
У першому розділі розглянуто теоретико-методологічну базу роботи. Проаналізовано стан наукового опрацювання теми та джерельний комплекс: враховано спогади, листування і публікації В. Заїкина, а також документи архівних збережень. Обґрунтовано використання комплексного методологічного підходу – поєднання біографічного, історико-системного, просопографічного та інтелектуально-історичного методів. Виявлено, що досі не існувало ґрунтовних спеціальних праць, які б цілісно висвітлювали біографію та творчість історика. Таким чином встановлено, що постать В. Заїкина та його інтелектуальна спадщина, досі слабо представлена в історіографічному осмисленні наукового дискурсу вказаної епохи, не відбувалася системна інтелектуально-історична реконструкція його особистості і поглядів.
Другий розділ роботи присвячено хронологічній реконструкції біографії В. Заїкина. З’ясовано, що «харківський» період (навчання у гімназії та Харківському університеті) заклав основу його наукових зацікавлень у галузі державного права й історії. Сімейне виховання, особливо вплив матері, прищепило йому повагу до релігії і моральних цінностей, що сформувало подальший потяг до церковно-історичних тем. Період роботи на Кубані поглибив усвідомлення В. Заїкиним ролі українського чинника у «південно-російській» історії. «Варшавський» етап його діяльності характеризувався, водночас, інтенсивною науковою працею, так і ідейними конфліктами з різними емігрантськими середовищами: В. Заїкин активно публікувався, викладав, листувався з представниками різних груп інтелігенції, переважно емігрантських. Саме у Варшаві він досяг інтелектуальної зрілості, прагнув розробити власну методологічну позицію – синтез українського державницького мислення з християнською етикою. Переїзд до Львова у 1929 р. відкрив нові можливості: В. Заїкин налагодив співпрацю з галицькою українською і польською інтелігенцією та місцевими періодичними виданнями, однак його православний світогляд та слобожанське походження викликали перестороги у частини галицьких інтелектуалів. У Львові В. Заїкин здобув ступінь магістра філософії (захистивши дисертацію про становище невільного населення на руських землях), але після радянізації Галичини в 1939 р. він був заарештований і загинув у чернігівській в’язниці НКВС у 1941 р.
Третій розділ охоплює наукові зацікавлення В. Заїкина з історії церкви. З’ясовано, що він по-новому оцінив традиційні історичні наративи християнізації Русі: детально досліджував діяльність княгині Ольги і Володимира Великого, наголошуючи на ролі як західних, так і східних християнських впливів на Київську Русь. В. Заїкин вперше чітко виокремив поняття «соборноправності» – рівноправної участі духовенства й мирян у церковному житті – і розрізняв його нормативну і фактичну складові; він дійшов висновку, що надмірне розширення «виборного начала» і свавільна участь мирян часто призводили до занепаду церковної дисципліни та інших кризових явищ.
Четвертий розділ присвячено історіографічним студіям В. Заїкина. Встановлено, що він одним із перших серед українських істориків-емігрантів системно проаналізував розвиток національної історичної думки після революції 1917 р., виокремивши головні школи – народовців, нову державницьку течію і проміжні позиції між ними. Він критично оцінював мемуарні джерела періоду української революції, зазначаючи партійну заангажованість багатьох авторів, але схвально сприймав ті тексти, що відображали якомога об’єктивнішу і цілісну картину епохи. Значний блок його спадщини становлять фахові рецензії та огляди польських, французьких і українських досліджень з проблем релігійної і політичної історії. В. Заїкин не лише оцінював якість рецензованих праць, але й пропагував нові методологічні підходи до студіювання та визнавав інноваційні результати колег.
Дата реєстрації
2026-02-27
Додано/оновлено в НРАТ
2026-02-27 / 2026-07-01
