Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U000411, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту Статус Запланована Назва роботи Механізми цифрової взаємодії органів публічної влади в умовах розвитку електронного урядування. Здобувач Попов Олександр Павлович, Керівник Сурай Інна Геннадіївна Опонент Маматова Тетяна Валеріївна Опонент Пархоменко-Куцевіл Оксана Ігорівна Рецензент Дєгтяр Олег Андрійович Рецензент П’ятничук Ірина Дмитрівна Опис Метою дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування механізмів цифрової взаємодії органів публічної влади та розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення їх функціонування в умовах розвитку електронного урядування. Об’єкт дослідження – система публічного управління в умовах електронного урядування. Предмет дослідження – механізми цифрової взаємодії органів публічної влади в умовах розвитку електронного урядування. Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів, які дозволили забезпечити всебічний, системний та об’єктивний аналіз механізмів цифрової взаємодії органів публічної влади в умовах розвитку електронного урядування. Використання зазначених методів забезпечило формування науково обґрунтованих висновків, рекомендацій та пропозицій, що обумовлюють формування наукової новизни дослідження В рамках теоретичного аналізу уточнено категоріально-понятійний апарат: визначено взаємозв’язки між поняттями «електронне урядування», «цифрова взаємодія», «інтероперабельність» та «механізми цифрової взаємодії». Показано, що електронне урядування формує загальну модель управління, цифрова взаємодія виступає ключовим механізмом реалізації, а інтероперабельність – техніко-організаційною основою, що забезпечує функціональність і сталість цього механізму. Особлива увага приділена інтеграції структурних (право, інституції, технології) і функціональних (процедури, стандарти, практики) компонентів механізмів цифрової взаємодії. Виділено технологічний, комунікативний, правовий та економічний напрями розвитку цих категорій. Емпірична частина дослідження охоплює аналіз стану інтероперабельності інформаційних систем органів публічної влади в Україні. Виявлено досягнення, такі як запуск державної шини обміну «Трембіта», інтеграція з платформою «Дія», уніфікація форматів даних та створення реєстру метаданих. Водночас встановлено наявність бар’єрів: цифрова фрагментація, обмежені повноваження центрального координатора (Міністерства цифрової трансформації), нестача семантичних стандартів, кадрова прогалина та ризики кібербезпеки. Порівняльний аналіз із зарубіжними моделями (ЄС, Велика Британія, скандинавські країни) підкреслив необхідність мультивимірної інтероперабельності (технічної, семантичної, організаційної, юридичної та політичної). Окрему увагу приділено підвищенню цифрової компетентності публічних службовців через системне навчання, розробку стандартів цифрової обізнаності, тренінги з кібергігієни та практичні інструктажі щодо роботи із захищеними інформаційними системами. Підкреслено важливість поєднання технічних рішень із формуванням культури безпеки серед службовців та підвищенням їхньої здатності ухвалювати рішення в умовах інформаційних ризиків. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в процесі дисертаційного дослідження вирішено важливе науково-практичне завдання публічного управління – здійснено теоретико-методологічне обґрунтування механізмів цифрової взаємодії органів публічної влади та розроблено на цій основі практичні рекомендації щодо удосконалення їх функціонування в умовах розвитку електронного урядування. Науково обґрунтовано архітектурну модель механізмів цифрової взаємодії органів публічної влади, яка інтегрує п’ять взаємопов’язаних компонент. Цільово-функціональна компонента (організаційна архітектура), включає управлінські функції, адміністративні процеси та стратегічні пріоритети, забезпечуючи цілісність і координацію діяльності органів влади. Інформаційно-комунікативна компонента (інформаційна архітектура), передбачає стандартизацію, обіг та повторне використання даних через національні платформи, що гарантує ефективний обмін інформацією між суб’єктами цифрової взаємодії. Сервісно-інтеграційна компонента (прикладна архітектура) охоплює цифрові сервіси, API, реєстрові шлюзи та електронний документообіг, забезпечуючи взаємодію між інформаційними системами та користувачами. Інфраструктурно-технологічна компонента (технічна архітектура), пов’язується із використанням хмарних і туманних платформ, серверних рішень та заходів кіберзахисту, створюючи надійну технологічну основу для цифрових процесів. Кадрово-ресурсна компонента (архітектура людського потенціалу) спрямована на розвиток цифрових компетенцій державних службовців та формування цифрової культури у публічному управлінні. Дата реєстрації 2026-03-02 Додано в НРАТ 2026-03-02 Закрити