Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U000524, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 10-03-2026 Статус Запланована Назва роботи Надання доказів підозрюваним (обвинуваченим) як спосіб захисту у кримінальному провадженні Здобувач Барабанова Діана Анатоліївна, Керівник Крушинський Сергій Антонович Опонент Ковальчук Сергій Олександрович Опонент Фігурський Володимир Михайлович Рецензент Волкотруб Сергій Григорович Рецензент Налуцишин Віктор Володимирович Опис Дисертація є першим у вітчизняній кримінальній процесуальній науці спеціальним дослідженням, в якому комплексно, з урахуванням практики ЄСПЛ та правових позицій Верховного Суду розглянуто надання підозрюваним (обвинуваченим) доказів як спосіб захисту у кримінальному провадженні. У роботі досліджено наукові позиції щодо сутності та структури процесуального статусу підозрюваного (обвинуваченого). На основі зазначеного аналізу запропоновано розглядати процесуальний статус підозрюваного (обвинуваченого) через призму виконуваної ними функції, системи прав, обов’язків, правових гарантій та відповідальності. На основі нормативних положень КПК України визначено початковий та кінцевий моменти перебування особи у статусі підозрюваного та обвинуваченого. Констатовано особливе місце в структурі процесуального статусу підозрюваного (обвинуваченого) права на захист, яке включає надання особі можливості бути негайно і детально поінформованою про характер і причини підозри (обвинувачення), захищати себе особисто та/або користуватися правничою допомогою захисника, брати участь у процесі доказування, зокрема, збирати і надавати докази, реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України, а також вчиняти інші дії, що не суперечать положенням КПК України і не порушують права, свободи та законні інтереси інших осіб. Наголошено на доцільності розмежовування об’єктивного і суб’єктивного права на захист у кримінальному провадженні. Об’єктивне право на захист є елементом регулятивних кримінальних процесуальних відносин і є системою загальнообов'язкових правил поведінки, які гарантують кожній особі, щодо якої здійснюється кримінальне переслідування, можливості для відстоювання своїх прав, свобод та законних інтересів у кримінальному проваджені. Суб'єктивне право на захист є елементом охоронних кримінальних процесуальних відносин і породжується здійсненням щодо конкретної особи кримінального переслідування, внаслідок чого порушуються, обмежуються або ставляться під загрозу порушення її права, свободи та законні інтереси. З’ясовано, що вітчизняне законодавство потребує забезпечення єдності юридичної термінології для позначення одних і тих самих понять як в різних за юридичною силою нормативно-правових актах, так і в межах одного нормативно-правового акта. Зокрема, вжитий у Конституції України термін «надання доказів» повинен бути повністю імплементований у кримінальне процесуальне законодавство замість терміну «подання доказів». Визначено іманентні ознаки поняття «надання доказів», на основі яких запропоновано його авторське визначення: надання доказів – це передання органам, які здійснюють кримінальне провадження, речей, документів, вербальних відомостей, що реалізується учасниками кримінального провадження та іншими суб’єктами з власної ініціативи або на вимогу уповноважених органів чи службових осіб з метою відстоювання власних інтересів або інтересів інших учасників та/або встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Зроблено висновок, що надання доказів може реалізовуватись або як право (здійснюється у добровільному порядку з власної ініціативи), або як обов’язок (здійснюється на вимогу інших осіб). Відповідно, термін «надання доказів», охоплює: 1) добровільне надання речей або документів, добровільне надання вербальних відомостей (показань або пояснень); 2) надання речей, документів, відомостей на вимогу уповноважених органів та осіб. Констатовано, що надання доказів підозрюваним (обвинуваченим) є складовою частиною низки загальних засад кримінального провадження, зокрема, змагальності сторін та свободи у наданні ним суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, свободи від самовикриття, забезпечення права на захист. Надання доказів підозрюваним (обвинуваченим) є його правом (хоч і не абсолютним), яке він може реалізувати за власним розсудом, тобто йому притаманний добровільний характер; жодні заходи відповідальності за відмову від надання доказів (показань, речей чи документів) до цих суб’єктів кримінального провадження apriori не може бути застосовано. Зроблено висновок, що реалізувати право на надання доказів підозрюваний (обвинувачений) може двома шляхами: 1) безпосередньо – шляхом особистого надання доказів слідчому, дізнавачу, прокурору, слідчому судді або суду (надання показань, речей, документів); 2) опосередковано – через свого захисника або шляхом забезпечення явки до суду інших осіб – носіїв доказової інформації (наприклад, забезпечення явки до суду свідків сторони захисту, які нададуть відповідні показання). Розвивається позиція про те, що вітчизняне кримінальне судочинство є занадто формалізованим в частині жорсткого регулювання системи процесуальних джерел доказів, які можуть використовуватись у кримінальному провадженні, що призводить до можливості визнання доказів за критерієм неналежного джерела недопустимими, та ідея про запровадження відкритого переліку процесуальних джерел доказів. Дата реєстрації 2026-03-11 Додано в НРАТ 2026-03-11 Закрити