Реєстраційний номер
0826U000577, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
10-06-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Клініко-патогенетичні аспекти ураження нирок у пацієнтів з множинною мієломою
Здобувач
Савуляк Галина Романівна,
Керівник Скляров Євген Якович
Опонент Маслова Ганна Сергіївна
Опонент Більченко Олександр Вікторович
Рецензент Ковальчук Галина Ігорівна
Рецензент Соломенчук Тетяна Миколаївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Державне некомерційне підприємство "Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького"
Опис
Актуальність теми дослідження зумовлена проблемою високої поширеності ниркової дисфункції (НД), яка безпосередньо впливає на прогноз та якість життя пацієнтів з множинною мієломою (ММ). Складність діагностики та лікування ураження нирок при ММ спричинена гетерогенністю патогенетичних механізмів, а традиційні маркери НД, такі як рівень креатиніну та швидкість клубочковї фільтрації (ШКФ), реагують, коли уражено понад 50 % функціонуючих нефронів, та відображають гломерулярне пошкодження, нівелюючи тубулярний стрес, що є в основі мієломної нефропатії. Робота базувалася на результатах комплексного обстеження 116 пацієнтів з діагнозом ММ та функціональним станом за шкалою ECOG 0-2 бали. Дисертаційне дослідження проводилось як відкрите проспективне дослідження, порівняльне в паралельних групах. Результати роботи поглиблюють знання про спільні патогенетичні механізми прогресування ММ та формування НД. Доповнено наукові дані про особливості перебігу ММ залежно від статусу лікування та його впливу на функціональний стан нирок. У ході порівняльного аналізу доведено, що пацієнти з ВДММ мають достовірно більш виражені ознаки ураження нирок порівняно з пацієнтами, які отримували специфічну терапію. Зокрема, у групі ВДММ зафіксовано достовірно нижчу ШКФ (64,00 (54,75;85,25) мл/хв/1,73м² проти 88,00 (64,75;102,00) мл/хв/1,73м²; p=0,010) та вищі рівні креатиніну (91,60 (80,70; 122,12) мкмоль/л проти 77,90 (59,33; 93,65) мкмоль/л; p=0,014) і сечовини (6,75 (4,73; 7,85) ммоль/л проти 5,31 (4,08; 6,90) ммоль/л; p=0,039). Також встановлено, що специфічна протипухлинна терапія реалізує нефропротективний ефект через зменшення пухлинного навантаження, що підтверджується достовірно нижчим рівнем β2-мікроглобуліну у лікованих пацієнтів (2,52 (2,14; 3,24) мг/л проти 3,86 (2,19; 5,01) мг/л у групі ВДММ; p=0,019) та зниженням рівня альбумін-креатинінового співвідношення (АКС) у сечі (11,40 (5,60; 45,40) мг/л проти 45,40 (11,40; 136,20) мг/л; p=0,002).
Виявлено, що підвищення рівня NGAL є раннім та чутливим маркером тубулярного ушкодження нирок у хворих на ММ. Концентрація сироваткового NGAL була достовірно вищою у пацієнтів з ВДММ (197,72 (173,23; 221,21) пг/мл) порівняно з пацієнтами на етапі лікування (178,33 (145,71; 210,95) пг/мл; p=0,0025), що свідчить про активний тубулярний стрес у дебюті захворювання.
Доповнено наукові дані про те, що перенесена коронавірусна хвороба має довготривалий вплив на клініко-лабораторний профіль пацієнтів з ММ, формуючи специфічний «постковідний фенотип» з ключовою лабораторною особливістю цієї когорти ‒ збереженням протромбогенного статусу, який проявляється достовірним підвищенням рівня D-димеру (621,0 (290,0; 894,0) нг/мл проти 250,0 (182,5; 387,5) нг/мл; p=0,0003).
Доведено наявність кореляційних зв’язків між рівнем NGAL та традиційними маркерами ниркової функції: позитивна кореляція з креатиніном (r=0,25; p<0,05) і сечовиною (r=0,24; p<0,05) та негативна – зі ШКФ (r=-0,28; p<0,05), а також з маркером пухлинного навантаження β2-мікроглобуліном (r=0,24; p<0,05), що обґрунтовує доцільність використання NGAL для моніторингу ефективності терапії.
За допомогою рангового канонічного кореляційного аналізу математично доведено існування єдиного патогенетичного кластера, що об’єднує показники фільтраційної здатності нирок та маркери пухлинної активності. Зокрема, виявлено статистично значущий канонічний зв’язок (R=0,497; p=0,013) між профілем ниркового пошкодження (зниження ШКФ, підвищення креатиніну, сечовини та АКС у сечі) та профілем агресивності мієломи (підвищення β2-мікроглобуліну, М-протеїну та зниження гемоглобіну). Це підтверджує системний характер взаємодії між пухлинним клоном та нирковою паренхімою, де ураження нирок виступає не просто ускладненням, а індикатором високого пухлинного навантаження.
Уперше встановлено, що використання 8-факторної моделі машинного навчання на основі алгоритму градієнтного бустингу (XGBoost) дозволяє з високою точністю прогнозувати ураження нирок у пацієнтів з ММ. Розроблена модель, яка включає такі предиктори як АКС, NGAL, кількість еритроцитів, креатинін сечі, сечова кислота, сатурація, β2-мікроглобулін та загальний білірубін, продемонструвала на тестовій вибірці високу дискримінаційну здатність ‒ площа під ROC-кривою AUC = 0,846 та точність 92,3 %. При цьому модель забезпечила стовідсоткову чутливість у виявленні пацієнтів з ураженням нирок. Визначено, що найбільш вагомим предиктором у моделі є показник АКС (відносна важливість 100,0), а наступними ‒ NGAL (60,46) та рівень еритроцитів (51,99).
Уточнено наукові дані про клініко-лабораторні відмінності у пацієнтів з ММ залежно від наявності НД, визначеної за ШКФ<60 мл/хв/1,73м². Доведено, що зниження фільтраційної функції нирок асоціюється не лише з біохімічними змінами, а й з достовірним погіршенням соматичного статусу пацієнтів.
Дата реєстрації
2026-03-17
Додано/оновлено в НРАТ
2026-03-17 / 2026-07-02
