Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U000737, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 27-05-2026 Статус Запланована Назва роботи Патогенетичне обгрунтування корекції еректильної дисфункції у пацієнтів з хронічним бактеріальним простатитом Здобувач Оніс Руслан Олексійович, Керівник Нікітін Олег Дмитрович Опонент Нуріманов Каміль Раїсович Опонент Воробець Дмитро Зіновійович Рецензент Клименко Ярослав Миколайович Рецензент Грицай Віктор Сергійович Опис Хронічний простатит, зокрема хронічний бактеріальний простатит (ХБП, категорія II за класифікацією NIH), належить до найпоширеніших урологічних синдромів у чоловіків працездатного віку і має значний негативний вплив на якість життя, сексуальну функцію, обмежену ефективність й зростаючі ризики тривалої антибіотикотерапії фторхінолонами, що потребує пошуку альтернативних або комбінованих етіотропних стратегій. Тому метою дослідження стала оптимізація лікувальних заходів щодо зниження ризику виникнення рецидивів та корекції еректильної дисфункції шляхом уточнення клініко-патогенетичних аспектів хронічного бактеріального простатиту. В основу роботи покладено результати комплексного обстеження та лікування пацієнтів 120 чоловіків з хронічним бактеріальним простатитом у стадії клініко-лабораторного загострення в КНП «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м.Києва та ТОВ «Гармонія здоров’я» з 2022 по 2025 рр. 30 клінічно здорових чоловіків склали контрольну групу). Для реалізації завдань, поставлених у дослідженні, після комплексного обстеження всіх учасників, проводили поділ пацієнтів із загостренням хронічного бактеріального простатиту на 4 рівні за чисельністю групи (по 30 осіб у групі), залежно від використаного режиму фармакотерапії. Лікування в кожній групі проводили протягом 28 днів і при цьому вивчали найближчу клініко-лабораторну ефективність, безпеку і переносимість кожного з режимів фармакотерапії. Після ліквідації клініко-лабораторних ознак загострення хронічного бактеріального простатиту здійснювалося подальше динамічне спостереження за пацієнтами всіх 4 груп порівняння протягом 12 місяців для вивчення віддаленої ефективності використаних варіантів фармакотерапії. У всіх пацієнтів із загостренням ХБП (120/120; 100%) відзначався тазовий/простатичний біль, тоді як симптоми нижніх сечових шляхів фіксували лише у 43,3% випадків. Порівняно з контролем (n=30) сумарний бал NIH-CPSI зростав з 0,17±0,04 до 24,2±5,2, індекс болю – з 0,14±0,01 до 12,9±2,6, індекс якості життя – з 0,2±0,05 до 4,3±0,8 бала (усі p<0,001). Сумарний бал тривоги за шкалою Цунга підвищувався з 13,7±4,8 до 38,9±10,3, індекс тривоги – з 0,35±0,09 до 1,4±0,3 (p<0,001), а індекс еректильної функції IIEF-5 знижувався з 23,2±1,2 до 15,6±3,4 бала (p<0,05). Об’єм ПЗ за УЗД був більшим у хворих (23,5±4,6 проти 18,2±2,8 см³; p<0,001), частота структурних змін – 81,7% проти 26,7%, рівень ПСА – 2,9±0,3 проти 1,8±0,6 нг/мл (p<0,001). У хворих із загостренням ХБП відзначено зниження NOx (26,1±2,62 проти 32,1±3,59 мкмоль/л; p<0,001), вільного L-аргініну (104,3±25,4 проти 124,6±15,6 мкмоль/л; p<0,001) та дилатації плечової артерії (7,21±3,44% проти 16,1±2,1%; p<0,001) на тлі підвищення ендотеліну-1 (1,30±0,52 проти 1,03±0,37 фмоль/мл; p=0,001) і гомоцистеїну (16,03±7,94 проти 10,32±4,62 мкмоль/л; p<0,001). Про- та протизапальні цитокіни були у 3–10 разів вищими, ніж у контролі (ІЛ-1β 15,2±1,62 проти 1,4±0,21; ФНО-α 6,54±0,52 проти 1,35±0,16 пг/мл; p<0,001). Встановлено тісні прямі кореляції між NOx, ендотеліном-1, показниками FMD та цитокіновим профілем (r=0,94–1,00), а також між індексом болю, індексом тривоги та індексом якості життя (r≈0,70–0,82; p<0,001), що підтверджує патогенетичний зв’язок ендотеліальної дисфункції з болем, психоемоційними розладами, еректильними порушеннями й простатичною гемодинамікою. У секреті ПЗ хворих кількість лейкоцитів зростала з 2,5±0,5 до 35,8±10,2 клітин/поле зору, знижувався вміст лецитинових зерен (з 16,4±3,6 до 8,6±3,2 млн/мл), підвищувалася кількість макрофагів і злущених епітеліоцитів (усі p<0,001); рН секрету зміщувався у бік лужних значень (7,6±0,4 проти 6,7±0,8; p<0,001). У 51,7% випадків висівали E.coli, у 16,7% – Staphylococcus spp., у 9,2% – Proteus spp., у 6,7% – Klebsiella spp., у 15,7% – мікст-інфекцію, переважно в титрах 10⁴–10⁶ КУО/мл. Більшість ізолятів виявляли чутливість до фторхінолонів і високий рівень чутливості до полівалентного піобактеріофага, що обґрунтовує використання цих агентів у схемах етіотропної терапії. Після 28-денної терапії монотерапія фторхінолоном і піобактеріофагом знижувала оцінку вираженості симптомів NIH-CPSI на 35–44%, індекс болі – на 50–52%, сумарний бал тривоги – приблизно на 32–34%, тоді як комбінації з L-аргініном забезпечували редукцію оцінки вираженості симптомів на 69– 71%, індекс болі – на 67–71%, індекс якості життя – на 60–65% і сумарний бал тривоги – більш ніж на 50%. Дата реєстрації 2026-04-01 Додано в НРАТ 2026-04-01 Закрити