Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U000857, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 16-01-2023 Статус Захищена Назва роботи «Розширені» фортепіанні техніки: визначення, типологія, практична реалізація (на прикладі сольних творів сучасних українських авторів) Здобувач Шаріна Анастасія Вікторівна, Керівник Тукова Ірина Геннадіївна Опонент Майденберг-Тодорова Кіра Ісаківна Опонент Кияновська Любов Олександрівна Рецензент Жарков Олександр Миколайович Рецензент Корчова Олена Олександрівна Опис «Розширені техніки гри» на традиційних музичних інструментах («extended techniques») стали одним із провідних напрямків у розвитку академічного музичного мистецтва протягом ХХ століття та у наш час. Наразі складно назвати ім’я сучасного композитора, який ніколи б не звернувся до застосування певних методів звуковидобування з системи «extended techniques». До того ж володіння «розширеними техніками» є обов’язковим умінням для музиканта, котрий спеціалізується на виконанні опусів Новітнього часу. З огляду на високий ступінь практичної актуальності, питання «розширених технік» висвітлюється у великому корпусі дослідницької літератури. Втім, науковці аналізують різні аспекти їхнього залучення здебільшого щодо гри на духових і струнних інструментах. Водночас відсоток праць, присвячених «розширеним» фортепіанним технікам, є значно меншим. Однак «extended piano techniques» є актуальним і важливим явищем для сучасного фортепіанного виконавства, доказом чому є наявність великої кількості композицій з їхнім використанням. Зважаючи на те, що розвідки, де аналізуються «розширені» фортепіанні техніки, насамперед належать американським та європейським науковцям, відповідно й аналітичним матеріалом їхніх досліджень здебільшого є композиції, що написані закордонними авторами. Утім, у контексті застосування «extended piano techniques», творчій доробок українських композиторів є так само показовим. Тому з’ясування різних аспектів явища «розширених технік» та ілюстрація їхнього застосування прикладами творів для фортепіано соло сучасних вітчизняних авторів обумовило актуальність і практичну значущість дисертаційної роботи. Висвітлення саме цієї частини репертуару сприятиме його популяризації серед виконавців академічної музики Новітнього часу. Наукова новизна. Явище «розширених технік гри» загалом і фортепіанних, як їхньої невід’ємної частини, отримало поштовх до власного розвитку ще на початку ХХ століття, проте активна трансформація прийомів ― накопичення їхньої кількості, урізноманітнення видів — продовжується дотепер. Найбільша проблема, що ускладнює вивчення цього феномена та формування засад, на ґрунті яких він має бути дослідженим, пов’язана з тим, що теорія «розширених технік» перебуває у стадії становлення. У цьому контексті, було продемонстровано, що невизначеність термінологічного апарату, суперечки стосовно належності тих чи тих способів звуковидобування до системи «extended techniques», відсутність визначених параметрів, що характеризують саме «розширені» прийоми звуковидобування, однобічні підходи до їхньої типології ― є питаннями, які вимагають розв’язання. У дисертації зроблено спробу впорядкувати термінологію і об’єднати позиції американських, європейських та українських дослідників. Це стало можливим завдяки ґрунтовній характеристиці та різнобічному аналізу існуючої на сьогодні наукової літератури, де розглядаються численні аспекти явища «extended techniques». Таке поглиблене вивчення масиву наукових джерел дало змогу, з одного боку, усвідомити сучасний стан теорії, з іншого ― сформувати власне бачення проблеми. Визначення варіативності застосованої термінології, її порівняння, певний статистичний аналіз ступеня використання та проблеми адаптації національними мовами дозволив зробити системний огляд різних підходів до вивчення феномена «розширених технік», започаткованих в американському та європейському музикознавстві. У такий спосіб уперше було узагальнено історію розвитку та впровадження терміна «extended techniques» і проаналізовано синонімічний термінологічний ряд, що залучається дослідниками стосовно визначення цього явища. Окрему увагу приділено самому термінові, оскільки переважна більшість науковців залишає проблему дефініції «розширених» способів гри поза увагою. Було окреслено власний підхід до українського варіанту поняття «extended techniques». На користь дослівного перекладу з англійської — «розширені техніки» — наведено низку причин: лінгвістичних, термінологічних і практичних, які видалися достатнім підґрунтям для аргументації використання саме цього терміна. У дисертації розмежовуються «розширені» та традиційні прийоми гри. Зокрема, обґрунтовано, що «розширеними техніками» слід називати ті способи звуковидобування, що є запозиченими з груп інших музичних інструментів. «Extended techniques» розширюють сформований до початку ХХ століття арсенал традиційних методів гри та передбачають специфічну фіксацію, що відрізняється від традиційної пʼятилінійної нотації. Вони застосовуються на тих частинах інструмента, виконання на яких не передбачалось на етапі його конструювання та утворюють нетипові ефекти на кшталт звучання інших музичних інструментів тощо. Дата реєстрації 2026-04-07 Додано в НРАТ 2026-04-07 Закрити