Реєстраційний номер
0826U001189, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
05-06-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Нонконформізм у дизайні сценічного простору українського театру
Здобувач
Єрмуканова Анастасія Андріївна,
Керівник Пенчук Олександра Петрівна
Опонент Гоцалюк Алла Анатоліївна
Опонент Михайлова Рада Дмитрівна
Рецензент Божко Тетяна Олександрівна
Рецензент Юдова-Романова Катерина Володимирівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Київський національний університет культури і мистецтв
Опис
Дисертацію присвячено вирішенню актуальної наукової проблеми – виявленню особливостей феномена нонконформізму в дизайні сценічного простору українського театру; з’ясуванню ролі, значення й місця творчої діяльності театральних художників-нонконформістів і простеженню їхнього впливу на подальший розвиток дизайну сценічного простору.
З’ясовано, що нонконформізм – це соціокультурний та художній феномен, основними ознаками якого є: існування позастилістичними, жанровими й часопросторовими вимірами; глибоко національний або інтелектуально-духовний характер; репрезентація в різних видах візуального мистецтва; формування унікальної антропологічної філософії; духовна й частково політична опозиційність до чинного суспільного та державного устрою. Український нонконформізм – явище, що зумовило формування унікальної національної іконології художньої творчості (за Л. Смирною), проявляється в дизайні сценічного простору як синтез філософсько-світоглядних засад і художніх концепцій з актуальними пошуками нової сценографічної пластичної лексики. Характерними ознаками українського нонконформізму є: апелювання до національних мотивів, змістовність образів, відображення духовних, ментальних і світоглядних орієнтирів українців, відродження національної культури, використання національної історії та образів, базування на принципах суб’єктивності, індивідуалізму й ірраціоналізму.
На основі осмислення дефініцій термінів «нонконформізм» та «мистецький нонконформізм» запропоновано визначення поняття «сценографічного нонконформізму» як феномена протестних інновацій (за І. Легеньким), що властивий творчості деяких художників українського театру другої половини ХХ ст. і проявляється в: авторській адаптації концепції дієвої сценографії; актуалізації автентичних елементів національної культури; прагненні до розроблення інноваційних тенденцій дизайну сценічного простору; переосмисленні можливостей використання художнього простору, перспективи, форм, кольорів, текстур та освітлення в процесі створення сценографічної пластики; використанні метафоричної мови для вираження авторського філософсько-світоглядного бачення, осмислення сценічного твору, концептуалізації ідеї безпредметності.
Нонконформізм у дизайні сценічного простору Д. Лідера проявляється в складному синтезі філософсько-світоглядних та естетичних концепцій майстра з актуальними пошуками нових художніх форм. Його характерними рисами є: тенденція до надскладного, символічного зображення власних ідей та вражень, витонченого кодування художніх засобів; заглибленість у духовний світ та незвичні форми вираження нового психологічного матеріалу, отриманого внаслідок осмислення літературного першоджерела сценічної постановки; створення образно-пластичної структури вистави, що виходить далеко за межі драматургічного матеріалу; руйнування канонів традиційного художнього оформлення в стилі соцреалізму в пошуках нової реальності; акцент на нюансах глибинних відтінків людських почуттів.
З’ясовано, що в творчості українських художників-нонконформістів О. Семенюка, М. Івницького та М. Ковальчука неоавангард проявляється в поєднанні тематики драматичного й травматичного періоду 1920–1930-х рр. крізь призму новаторства, в осмисленні історичного, цивілізаційного й театрального коріння. Використані художниками футуристичні та конструктивістські форми набувають сучасного звучання; простежується звернення до неоавангарду як течії, метою якої є підрив основ сформованого в суспільстві розуміння сценографічного оформлення (звичні схеми, прийоми й ін.) через руйнування традиційної мови, у сценографічному оформленні якого виникає оригінальна художня мова – складне поєднання художніх і стилістичних кодів, інтертекстуальних посилань і цитат.
На основі проведеного дослідження рецепції нонконформізму в сучасному сценічному дизайні можна констатувати, що запозичення та сприйняття сучасними українськими театральними художниками ідей і творчих прийомів сценографічного нонконформізму, їхнє переосмислення та репрезентація в оформленні сценічного простору відбувається в річищі тенденцій сценічного дизайну першої чверті ХХІ ст., художньо-естетичних принципів та філософсько-світоглядного бачення художника як реципієнта. Рецепція нонконформізму художниками сучасного українського театру репрезентована трьома напрямами: розвиток ідей провідних представників українського сценографічного нонконформізму 60–90-х рр. ХХ ст.; звернення до творчості представників українського сценічного авангарду як до джерела натхнення; розроблення національної проблематики.
Ключові слова: дизайн сценічного простору, нонконформізм, сценографія, театральний режисер, неоавангард, дизайн, український театр, предметно-просторове середовище, постнонконформізм, візуальний образ, мистецтво, творчість, ХХ століття.
Дата реєстрації
2026-04-25
Додано/оновлено в НРАТ
2026-04-25 / 2026-07-02
