Реєстраційний номер
0826U001482, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
18-06-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Клініко-організаціні принципи хірургічного лікування поранених з бойовою торакоабдомінальною травмою
Здобувач
Давидюк Микола Миколайович,
Керівник Заруцький Ярослав Леонiдович
Керівник Верба Андрій Вячеславович
Опонент Шейко Володимир Дмитрович
Опонент Слонецький Борис Іванович
Рецензент Бурлука Володимир Володимирович
Рецензент Ткаченко Андрій Євгенович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Українська військово-медична академія
Опис
Дисертацію присвячено покращенню результатів хірургічного лікування постраждалих з торакоабдомінальними пораненнями при бойовій травмі шляхом удосконалення клініко-організаційних і діагностично-тактичних лікувальних заходів.
Матеріалом для дослідження послужив аналіз результатів лікування 329 постраждалих з ТАП, які були доставлені на Роль 2-4 із зони бойових дій під час повномасштабного вторгнення (російсько-української війни) у 2022-2023 роках, а також в АТО/ООС у 2014-2018 роках.
До основної групи увійшли 245 поранених, медичну допомогу яким надавали в умовах ведення напружених бойових дій, коли система МЗ була максимально навантажена і набула відповідний організаційно-лікувальний устрій. Поранені були розподілені на 2 підгрупи: перша підгрупа становила 118, а друга – 127 постраждалих з ТАП медичну допомогу яким, на Роль 2, надавали відповідно до різних варіантів лікувально-евакуаційних заходів.
У всіх поранених застосовували диференційну діагностичну та хірургічну тактики, залежно від оцінки тяжкості травми при надходженні за анатомо-функціональною шкалою AdTS. До групи порівняння включено 84 клінічних спостережень, у яких медична допомога надавалась під час проведення АТО/ООС коли інтенсивність бойових дій була низькою, а система МЗ перебувала у стані реформування.
Індивідуальні особливості клінічних проявів залежали від локалізації вхідного утвору і характеру ушкодження внутрішніх органів, при цьому найбільш чутливими у 89,5 – 98,2% поранених були синдроми порушення зовнішнього дихання, внутрішньої кровотечі і абдомінальних ушкоджень. Застосування анатомо-функціональної шкали оцінки тяжкості AdTS дало змогу з достовірністю 85,7% визначати: тяжкість травми з розподілом поранених на нетяжких, тяжких і вкрай тяжких, діагностичну програму, місце надання медичної допомоги і подальшу хірургічну тактику. Більшість поранених мали тяжку (51,8-53,6%) або вкрай тяжку (36,9-38,6%) травму, що супроводжувалась травматичним шоком в 89,7-92,4% випадків. Застосування FAST-протоколу дало змогу скоротити час доопераційної діагностики до 20 хв. у 56,8% пацієнтів підгрупи 1 і 79,5% поранених підгрупи 2 основної групи (р<0,05).
Оптимізація тривалості передопераційних заходів у поранених підгрупи 2 дозволила у 80,6-83,1% випадків розпочати хірургічне втручання протягом перших 30 хвилин, що відрізнялось від підгрупи 1 (60,9-65,8%) і групи порівняння (45,2-47,8%) при тяжких і вкрай тяжких пораненнях (р<0,05). Запровадження тактики «Damage control sugery» дозволило достовірно скоротити терміни виконання першої її фази до 60 хвилин (р<0,05). Запропонована послідовність трансдіафрагмальних маніпуляцій у постраждалих з торакоабдомінальними пораненнями: при нетяжкій травмі діафрагму зашивали; при тяжкій та вкрай тяжкій у І фазу DCS після трансдіафрагмальної санації плевральної порожнини дефект діафрагми тампонували з відокремленням плевральної порожнини з метою повторної оцінки стану плевральної порожнини при реалізації ІІІ фази DCS.
Статистично достовірна різниця (р<0,05) щодо характеру хірургічних втручань у постраждалих з ТАП на Роль 3-4 свідчить про високу їх зворотну залежність від організаційно-тактичних і технологічних рішень на Роль 2. Особливостями надання хірургічної допомоги постраждалим з ТАП стало збільшення питомої ваги застосування ІІІ фази DCS на 26,7% у поранених основної групи за рахунок операцій на діафрагмі, печінці, формування тонко- і товстокишкових анастомозів, формування стом.
Удосконалення клінічно-організаційних заходів хірургічного лікування ТАП сприяло зменшенню рівня ранніх післяопераційних торакальних ускладнень з 58,3% в групі порівняння до 40,7% і 41,7% в основній групі (р<0,05), ранніх післяопераційних абдомінальних ускладнень з 54,8% до 20,3% і 19,7% відповідно (p=0,04). Питома вага пізніх абдомінальних ускладнень зменшилась на 4,1% і 8,2%, що суттєво впливало на загальну летальність і терміни подальшого лікування.
Застосування диференційованої тактики хірургічного лікування у постраждалих з ТАП достовірно вплинуло на зменшення загальної летальності з 35,7% в групі порівняння до 22,0 і 19,7% в основній групі (p<0,05). При тяжкій травмі летальність зменшилась в два рази (р=0,032) в підгрупі 1 (14,3%) і в два з половиною рази (р=0,016) – в підгрупі 2 (5,5%), а при вкрай тяжкій травмі - в півтора рази меншою ніж в групі порівняння. Основною причиною смерті в групі порівняння на Роль2 були декомпенсований травматичний шок та крововтрата (р=0,021), на Роль 4 -вогнепальний перитоніт (р=0,013). Встановлено, що тривалість лікування в масиві дослідження при тяжкій травмі коливались від 32,7 до 38,3 діб і збільшувалась на 14,3 - 15,5 діб при вкрай тяжкій травмі (р>0,05). Таким чином, проведене дослідження дозволило сформувати науково обгрунтовану, ефективну, практично орієнтовану систему лікування тяжких ТАП, яка покращує результати лікування та відповідає вимогам сучасної військової медицини в умовах війни.
Дата реєстрації
2026-05-11
Додано/оновлено в НРАТ
2026-05-11 / 2026-07-02
