Реєстраційний номер
0826U001537, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
23-06-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Цифрова справедливість: філософсько-правове дослідження
Здобувач
Гущенков Євгеній Валерійович,
Керівник Гарасимів Тарас Зеновійович
Опонент Гураленко Наталія Анатоліївна
Опонент Забзалюк Дмитро Євгенович
Рецензент Гумін Олексій Михайлович
Рецензент Скочиляс-Павлів Ольга Василівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний університет "Львівська політехніка"
Опис
У дисертації вперше здійснено комплексний філософсько-правовий аналіз категорії «цифрова справедливість» через визначення сучасних детермінант цього феномену та розкрито його вплив на антропологічні, онтологічні, аксіологічні та праксеологічні засади людського буття.
У першому розділі «Методологічні та теоретичні засади цифрової справедливості» здійснено ретроспективний та компаративний аналіз філософсько-правових підходів до розуміння концепції цифрової справедливості, обґрунтовано її понятійно-категоріальний апарат та визначено концептуально-парадигмальний взаємозв’язок цифрової етики та права як фундаментальної основи досліджуваного феномену.
Автором систематизовано та охарактеризовано філософсько-правові підходи до розуміння цифрової справедливості, що представлені кількова концепціями: природно-правовий підхід (цифрової особистості, проєктування без упереджень, цифрової нерівності, цифрових прав); алгоритмічно- легістський (коду як регуляторної системи, алгоритму як правові норми, алгоритмічної підзвітності); соціально-комунікативний підхід (ідеального
алгоритму, механізму подолання технологічного детермінізму, комунікативної справедливості, соціальна інклюзії).
Важливим аспектом розділу є авторське обґрунтування ключових вимірів етичної рефлексії крізь призму категорії цифрової справедливості: антропологічного (трансформація сутності людського буття під впливом цифрових детермінант), екзистенціального (аналіз вразливості цінностей гідності, свободи та сенсу існування) та глобально-аксіологічного (висвітлення асиметрії розподілу цифрової влади й ресурсів у планетарному масштабі).
У другому розділі «Цифрова справедливість у глобальному правовому контексті» крізь призму міжнародних стандартів цифрових прав визначено пріоритетні вектори розвитку сучасної цифрової справедливості. Виокремлено засадничі особливості регуляторних моделей безпеки та відповідальності у цифровому середовищі. Концептуалізовано трансформацію сутнісних характеристик інституту справедливості під впливом алгоритмізації правових процесів, що дозволило обґрунтувати його сучасні імперативи.
Синтез аналізу міжнародних стандартів цифрових прав крізь призму філософії права дозволив окреслити ключові вектори розвитку цифрової справедливості: її роль як антропологічного запобіжника; обґрунтування онтологічної природи та автономії цифрових прав; формування «цифрової конституції» й алгоритмічної підзвітності; розбудову інституційної архітектури; утвердження цифрової стійкості як екзистенційної умови права, а також зміцнення глобального цифрового правопорядку та стратегічної ролі України в ньому.
Автором узагальнено, що цифрова справедливість постає не просто теоретичним концептом, а засадничим регулятивним фундаментом сучасної правової держави. Перехід від абстрактних етичних орієнтирів до конкретних правових механізмів шляхом забезпечення алгоритмічної прозорості, технологічної неупередженості та антропоцентричного правосуддя дозволяє подолати розрив між динамікою технологій та сталістю права. Обґрунтовано, що трансформація інституту справедливості в цифрову епоху ґрунтується на трьох визначальних імперативах: алгоритмічній прозорості, що передбачає право на пояснення логіки автоматизованих рішень; технологічній неупередженості як гарантії відсутності алгоритмічних дискримінацій; антропоцентричному правосудді, коли людина залишається єдиним джерелом і суб’єктом правових рішень.
У третьому розділі «Правова політика цифрової справедливості та механізми її гарантування» репрезентовано провідні національні підходи до формування стратегічних пріоритетів цифрової політики. Окреслено систему інституційно-правових гарантій цифрової справедливості та визначено перспективи їхнього нормативного вдосконалення у контексті динамічного розвитку цифрового суспільства.
У дисертації виокремлено національні підходи до формування політики цифрової справедливості: адаптивний, що передбачає повну трансформацію правової реальності та системне впровадження діджитал-інструментів у всі сфери публічного життя (Естонія, Данія, Фінляндія); інерційний, характерний повільним освоєнням цифрових можливостей через економічні чинники (Нігерія, Афганістан, Сомалі, Ємен) або особливості політико-правових систем
(Іран, Китай, Німеччина); секторальний, що базується на оновленні політики в окремих сферах цифровізації (Франція, Польща, Хорватія, Україна) та виокремлено особливості кожного з підходів.
Запропоновано авторське визначення поняття «гарантії цифрової справедливості», що позиціоновано як комплекс правових, технологічних, політичних, фінансових та етико-культурних механізмів, котрі спрямовані на захист цифрових прав людини та забезпечення аксіологічного державно- політичного та громадського інтересу у цифрову епоху глобальних трансформацій.
Дата реєстрації
2026-05-12
Додано/оновлено в НРАТ
2026-05-12 / 2026-07-03
