Реєстраційний номер
0826U001871, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
19-06-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Відновлення опорної структури носа при вторинній ринопластиці
Здобувач
Фастовець Іван Олександрович,
Керівник Запорожець Тетяна Юріївна
Опонент Безега Михайло Іванович
Опонент Кошель Іванна Василівна
Рецензент Коновалов Сергій Едуардович
Рецензент Дєєва Юлія Валеріївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
Опис
Ринопластика займає одну з перших позицій серед найчастіших естетичних операцій в ділянці обличчя. При цьому вторинна ринопластика вважається технічно найскладнішою задачею в ринохірургії, оскільки хірург стикається вже не зі звичайною анатомією назальних структур, а з рубцевими змінами, дефіцитом хрящового матеріалу та деформованими опорними структурами. Тому в таких випадках аутологічні трансплантати є необхідністю для задовільного структурного відновлення зовнішнього носа. Без їх застосування відновлення стабільного каркасу носа та досягнення прийнятного функціонально-естетичного результату є практично недосяжними.
Причини, що спонукають пацієнтів до повторного звернення щодо проведення вторинної ринопластики, розподіляються нерівномірно. За даними Toriumi D.M. та Вахраміїва І.М. (2011-2013), майже в половині випадків (53%) рушієм є безпосередньо незадоволення результатами первинної ринопластики. Підслизова резекція носової перегородки, що нерідко виконувалася окремо від естетичного компонента, фігурує у 23% причин; травматичні деформації - у 17%; набуті деформації іншого генезу - у 7%. Така структура показує, що значна частина вторинних втручань є прямим наслідком попередніх хірургічних рішень, а отже, якість першого втручання і правильний вибір трансплантата при ньому безпосередньо визначають потребу в ревізії.
У літературі вказують, що в реконструктивній ринопластиці широко використовують трансплантати. Використовують матеріали небіологічного походження – імпланти (силікон, титан та ін.), так і матеріали біологічного походження (ксено- або гетеротрансплантати), а також людського походження (аутотрансплантати). Але найбільшу перевагу віддають аутотрансплантатам – носова перегородка, вушні, реберні хрящі. Основою реконструктивної ринопластики є створення стійкого каркасу носа, який буде основою для формування пропорційної зовнішньої картини. Не дивлячись на наявність чисельних даних про переваги та недоліки кожного з перерахованих вище варіантів трансплантатів для реконструктивної ринопластики все ж тривають дискусії щодо визначення оптимального донорського хряща. Хрящ носової перегородки має наступні недоліки - це недостатній об’єм, м’яка структура хряща, крихкість матеріалу. А от надмірна резекція носової перегородки для трансплантата може призвести до ще більшої деформації та втрати функції дихання. Вушні хрящі ще рідше застосовуються, оскільки мають викривлену форму, надто м’які внаслідок чого не дають достатньої стабілізації. Реберний хрящ навпаки вважається найбільш надійним інструментом ринопластики з мінімальною тенденцією до лізису. Можливий забір з декількох ребер, що забезпечує достатню кількість матеріалу. Виходячи з висвітленого та керуючись проведеним літературним науковим пошуком, слід вказати, що вивчення та удосконалення алгоритму вибору аутотрансплантата при проведенні вторинної реконструктивної ринопластики і є чітким обґрунтуванням актуальності обраної теми.
Мета дослідження: удосконалення методів відновлення структурної опори носа при вторинній ринопластиці шляхом розробки та впровадження алгоритму вибору типу хрящового аутотрансплантата на основі комплексної оцінки залишкової опори носа.
Звʼязок роботи з комплексною науковою роботою
Дисертаційна робота виконувалась, як фрагмент комплексної науково-дослідної роботи кафедри пластичної та реконструктивної хірургії післядипломної освіти Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на тему: «Оптимізація виконання фіксаційних методів лікування ран м’яких тканин» (державної реєстрації №0125U003935). Дисертант є виконавцем фрагменту наукової роботи.
За даними дослідження були отримані наступні результати:
Дисертаційна робота є самостійною науковою працею. За результатами дослідження встановлено, що реберний хрящ є найбільш часто використовуваним матеріалом при вторинній ринопластиці, що становить 63,0% від усіх випадків. Септальний хрящ застосовувався у 21,9%, аурикулярний у 9,6% та комбінація септального з аурикулярним у 5,5% пацієнтів. Переважне використання реберного хряща пояснюється його достатнім обсягом та механічною міцністю при складних реконструктивних втручаннях.
Вибір типу хрящового трансплантата має чіткі залежності від характеру деформації. При сідлоподібній деформації спинки носа реберний хрящ використовувався у всіх випадках. При дзьобоподібній деформації та опущенні кінчика носа також переважав реберний хрящ у 92,3 та 90,0% випадків відповідно. Септальний хрящ найчастіше застосовувався при асиметрії спинки носа у 66,7% випадків.
Після детального аналізу виявлено статистично значущий зв'язок між тютюнопалінням та розвитком післяопераційних ускладнень. Серед пацієнтів з ускладненнями 85,7% були курцями порівняно з 31,8% у групі без ускладнень (p=0,0089). Частота ускладнень у курців становила 22,2% порівняно з 2,2% у некурців.
Представлені дані клінічних спостережень демонструють загальну частоту післяопераційних ускладнень, що становила 9,6%.
Дата реєстрації
2026-05-22
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-08 / 2026-07-02
