Дисертація доктора філософії. Акименко Катерина Василівна. Націоналістичні організації української діаспори: ідейні основи та напрями діяльності (середина 1940-х – початок 1990-х рр.).

Реєстраційний номер

0826U001955, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

14-07-2026

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Націоналістичні організації української діаспори: ідейні основи та напрями діяльності (середина 1940-х – початок 1990-х рр.).

Здобувач

Акименко Катерина Василівна,

Керівник Костилєва Світлана Олександрівна
Опонент Атаманенко Алла Євгенівна
Опонент Сіромський Руслан Богданович
Опонент Ільницький Василь Іванович
Рецензент Кізлова Антоніна Анатоліївна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"

Опис

Дисертаційне дослідження присвячене вивченню історії становлення та діяльності націоналістичних організацій української діаспори. Основну увагу зосереджено на ґенезі структури націоналістичного руху за межами України, устрої організацій, їх ідеологічних основах, громадсько-політичній, культурно-освітній та видавничій діяльності в середині 1940-х – на початку 1990-х рр. Аналіз діаспорної, вітчизняної та зарубіжної історіографії дав можливість встановити, що вказана тема досліджена фрагментарно. Значну частину праць становлять розвідки діаспорних науковців, серед яких безпосередні учасники націоналістичного руху, що зробили перші спроби вивчити його еміграційний період діяльності. Після проголошення незалежності України значно зріс інтерес до історії націоналістичних організацій. Розкриття раніше недоступних джерел стимулювало наукове опрацювання її окремих аспектів (ідеологія, політична та видавнича діяльність, біографістика). Однак можна констатувати відсутність комплексного дослідження українського націоналістичного руху за межами України. Джерельна база є достатньо репрезентативною. Вона представлена комплексом джерел, які запропоновано систематизувати за ознакою походження та поділити на чотири великі групи: джерела й пам’ятки, створені українськими націоналістичними організаціями; джерела та матеріали української діаспори (ненаціоналістичної); документи радянських державних органів; документи західних спецслужб. Доведено важливість використання архівних матеріалів Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки (ЦДАГОУ), Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) та Архіву Організації Українських Націоналістів Української інформаційної служби в Лондоні, у поєднанні з періодикою, опублікованими джерелами та електронними інформаційними ресурсами для ґрунтовної і достовірної реконструкції історії націоналістичних організацій. Підкреслено необхідність критичного аналізу джерел, врахування суб’єктивності їх змісту, що пов’язано з певною світоглядною парадигмою та ідеологічними протистояннями в яких перебували творці історичних пам’яток. Поєднання загальнонаукових і спеціальних історичних методів дало змогу створити цілісний методологічний апарат, завдяки якому стало можливим досягти мети і завдань дослідження. Для коректної інтерпретації результатів дослідження окреслено понятійно-категоріальний апарат. Встановлено, що український націоналістичний рух за межами України був представлений організаціями української діаспори, які визначали націоналізм як основу світогляду. Основними з них були Закордонні Частини Організації Українських Націоналістів, Організація Українських Націоналістів (мельниківців) та Організація Українських Націоналістів (за кордоном), які розбудували власні структури осередків і мали під контролем чи поширювали вплив на низку сателітних організацій. Попри спільні базові ідеологічні постулати, вони мали різну візію стратегії досягнення незалежності України, що стало основою для перманентного протистояння між ними. Устрій закордонних структур ґрунтувався на історичному досвіді побудови націоналістичних організацій та частково зазнав змін під впливом адаптації до еміграційних умов діяльності. Поступово до них долучалася активна частина української діаспори та її нові покоління, що дало можливість організаціям функціонувати у другій половині ХХ ст. та перенести діяльність в Україну після 1991 р. З’ясовано причини та перебіг другого розколу в ОУН (1954–1956 рр.). Підґрунтям для нього стало поєднання в еміграції діячів ОУН(б) з різним практичним досвідом: тих, хто перебував в ув’язненні в Німеччині і були вимушено ізольовані від процесів, пов’язаних з підпільною боротьбою, й тих, хто брав участь у діяльності організації на території України і був направлений за кордон за дорученням Проводу чи орієнтувалися на його авторитетні рішення. Визначено, що основними підставами від’єднання частини діячів в окрему організацію – ОУН(з), стали: ідеологічні дискусії щодо потреби демократизації доктрини та програми організації, особливо соціального блоку; полеміка щодо побудови організації в еміграції, її субординації відносно Проводу в Україні, статусу осіб, що не брали участь у ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН(б) 1943 р.; особистісні конфлікти та протилежність персональних поглядів на керівництво організацією. Розкрито значний вплив радянських спецслужб на розгортання внутрішнього конфлікту шляхом втручання у зв’язок між еміграцією та Проводом в Україні.

Дата реєстрації

2026-05-26

Додано/оновлено в НРАТ

2026-06-08 / 2026-08-05