Дисертація доктора філософії. Андрухів Іван Арсенович. "Відображення римо-католицького впливу в богословській спадщині та практичній діяльності єпископа ГКЦ Григорія Хомишина"

Реєстраційний номер

0826U002112, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

10-07-2026

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

"Відображення римо-католицького впливу в богословській спадщині та практичній діяльності єпископа ГКЦ Григорія Хомишина"

Здобувач

Андрухів Іван Арсенович,

Керівник Бистрицька Елла Володимирівна
Опонент Колб Наталія Михайлівна
Опонент Пилипів Ігор Васильович
Рецензент Федорів Ірина Олегівна
Рецензент Костюк Леся Володимирівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Опис

Дисертаційне дослідження присвячене комплексному аналізу відображення римо-католицького впливу в богословській спадщині та практичній діяльності єпископа Станіславівської єпархії Григорія Хомишина в період його архіпастирського служіння (1904–1945 рр.). Встановлено, що з моменту обійняття Станіславівської катедри у 1904 р. єпископ Г. Хомишин розпочав послідовне впровадження цілісної програми церковних перетворень, концептуальною основою якої слугувало прагнення до богословського та інституційного зближення ГКЦ з Римо-Католицькою Церквою. Визначальний вплив на становлення світоглядних переконань владики справили традиції західноєвропейської католицької богословської школи та антимодерністська доктрина Апостольської Столиці доби понтифікату Пія X, що сформували його бачення Церкви як суворо ієрархічної, внутрішньо дисциплінованої та принципово аполітичної інституції. З'ясовано, що модернізація Станіславівської єпархії передбачала насамперед утвердження адміністративної вертикалі та підвищення духовно-морального рівня духовенства і мирян. Єпархіальний синод 1908 р. деталізував службові обов'язки церковних урядників, унормував регулярність соборів, місій, візитацій і катехизації та запровадив чітку систему фінансових взаємовідносин між єпархіальним управлінням, деканатами і парафіями. Ухвалені постанови зміцнили ієрархічну вертикаль і забезпечили єпископу дієві важелі нагляду над єпархією та стабільне фінансове підґрунтя для семінарії і єпархіальних фондів. Центральним елементом літургійного реформаторства Г. Хомишина став Євхаристійний культ, запровадження якого сприяло переорієнтації релігійного досвіду вірних від звичаєвої обрядовості до свідомої особистої віри. Реорганізація єпархіального управління, введення обов'язкового целібату, календарна реформа та актуалізація мовного питання в літургійній практиці становили взаємоповʼязані складові єдиного проєкту зближення ГКЦ з латинськими взірцями, що виходив за межі суто богословського вибору й набував виразного суспільно-політичного виміру. Підтримка цих ініціатив польським духовенством, державними інституціями та Римською курією зумовлювалася різновекторними інтересами, що спричиняло наростання внутрішньоцерковного напруження – т. зв. обрядової боротьби – і виразно протиставляло окцидентальний вектор Хомишина східноцентричній позиції митрополита А. Шептицького. Водночас реформаторський курс владики був стратегічною відповіддю на тогочасні виклики: зближення з РКЦ єпископ осмислював як інструмент модернізації ГКЦ і захисту Церкви від деструктивних впливів москвофільства та радикального націоналізму. Адміністративна вимогливість Г. Хомишина мала глибоке духовне підґрунтя – переконання, що зовнішня впорядкованість церковного організму є безпосереднім виявом внутрішньої віри, а суворість пастиря – відображенням його відповідальності за духовну долю ввіреної йому Церкви. Встановлено, що суспільно-політична активність єпископа в міжвоєнний період визначалася прагненням до зміцнення українсько-польського порозуміння, розбудовою церковно-підконтрольних організацій (УХО, УСХО, УКНП, «Скала») та наполегливим відстоюванням права Церкви на участь в освітньо-культурному житті краю. Самобутнє бачення єпископом Г. Хомишиним завдань мирянського апостоляту зумовило відмову Станіславівської єпархії від участі в загальноцерковній програмі Католицької Акції. Натомість владика заснував автономне культурно-просвітницьке товариство «Скала», що функціонувало поза структурою Генерального інституту Католицької Акції у Львові. Однак ця ініціатива не здобула очікуваного відгуку серед єпархіального духовенства: попри адміністративний тиск і загрозу канонічних санкцій, священники лишалися пасивними. Зрештою, наприкінці 1930-х рр. мережа «Просвіти» переважала осередки «Скали» у десятикратному співвідношенні, що спонукало єпископа в березні 1938 р. згорнути фінансування проєкту. Реформаторський курс Г. Хомишина був свідомою відповіддю на суспільно-політичні та культурні виклики доби. Зближення з РКЦ через григоріанський календар, обов'язковий целібат і обрядові зміни єпископ розглядав як інструмент модернізації ГКЦ і захисту її від москвофільства та радикального націоналізму. Адміністративна вимогливість владики мала глибоке духовне підґрунтя – переконання, що зовнішня впорядкованість церковного життя є безпосереднім виявом внутрішньої віри. Прагнучи перетворити єпархію на злагоджену пастирську спільноту, Г. Хомишин органічно поєднував суворість управлінця з глибокою духовною культурою. У роки подвійної окупації (1939–1945 рр.) єпископ Г. Хомишин зосередив зусилля на збереженні інституційної та кадрової цілісності Станіславівської єпархії, протистоячи спробам нацистської адміністрації використати Церкву у власних цілях та масштабній агентурній роботі радянських спецслужб. Арешт ієрарха і його мученицька смерть у радянській вʼязниці в грудні 1945 р. стали передвісником переходу радянської влади до остаточної ліквідації організаційних структур Греко-Католицької Церкви.

Дата реєстрації

2026-06-02

Додано/оновлено в НРАТ

2026-06-02 / 2026-07-27