Реєстраційний номер
0826U002179, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
02-07-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Кримінальний процесуальний статус військовополоненого в Україні
Здобувач
Шкарабан Андрій Васильович,
Керівник Броневицька Оксана Михайлівна
Опонент Фоміна Тетяна Григорівна
Опонент Тетерятник Ганна Костянтинівна
Рецензент Хитра Андрій Ярославович
Рецензент Навроцька Віра Вячеславівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Львівський державний університет внутрішніх справ
Опис
Метою роботи є отримання наукового результату у вигляді теоретично обґрунтованих положень щодо змісту кримінального процесуального статусу військовополоненого в Україні, а також формування на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з участю військовополонених у кримінальному процесі.
Предметом дослідження є кримінальний процесуальний статус військовополоненого.
Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням кримінального процесуального статусу військовополоненого в Україні, у межах якого цей статус проаналізовано як самостійну, складну та багаторівневу правову конструкцію, що формується на перетині норм міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та національного кримінального процесуального законодавства.
До найбільш вагомих результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі:
уперше:
– сформульовано авторську теоретичну дефініцію особи, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого, як спеціального (гібридного) суб’єкта кримінального провадження, процесуальний статус якого є формою юридичної фікції, що полягає у тимчасовому застосуванні до підозрюваного, обвинуваченого або засудженого окремих елементів процесуального режиму військовополоненого з метою забезпечення реалізації рішення про обмін у межах міжнародного збройного конфлікту. Такий статус має функціональний характер і поширюється виключно на процесуальні механізми у кримінальному провадженні, безпосередньо пов’язані з організацією та здійсненням обміну;
– розроблено концепцію законодавчого врегулювання особливостей кримінального провадження щодо військовополонених шляхом: 1) доповнення КПК України окремим розділом, який встановлює, що порядок кримінального провадження щодо військовополонених визначається загальними правилами з урахуванням імперативних вимог міжнародного гуманітарного права; 2) нормативного усунення колізії між ч. 1 ст. 103 ІІІ Женевської конвенції та ст. 197 КПК України щодо строків досудового тримання під вартою; 3) імплементації інституту «допомоги товариша-полоненого», передбаченого ст. 105 ІІІ Женевської конвенції; 4) визначення процесуального порядку участі держави-покровительки (або її замінника) у кримінальному провадженні; 5) доповнення ст. 3 КПК України окремою дефініцією «військовополонений» для забезпечення правової визначеності та відмежування цього суб’єкта від особи, щодо якої прийнято рішення про обмін;
– розроблено потерпілоорієнтовану (survivor-centered) модель участі у кримінальному провадженні осіб, звільнених з полону, як нетипових потерпілих і свідків, чия підвищена вразливість, зумовлена наслідками полону, а специфічна роль у доказуванні у справах про міжнародні злочини потребують спеціального процесуального режиму. Запропоновано нормативно визначити такий режим через запровадження категорії «особливо вразливий учасник кримінального провадження» (узгодженої з мінімальними стандартами Директиви 2012/29/ЄС) та закріпити комплекс гарантій мінімізації повторної травматизації, зокрема: травмоінформований підхід, відкладення допиту до стабілізації стану, обов’язкове залучення психолога та/або лікаря під час С(Р)Д (шляхом змін до ст. 224 КПК України і введення ст. 227-1 КПК України), а також розширене застосування депонування показань у порядку ст. 225 КПК України;
– обґрунтовано, що попередження військовополоненого-свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або відмову від їх надання (ст. 384, 385 КК України) має ознаки непрямого примусу та суперечить гуманітарному режиму поводження з військовополоненими, встановленому міжнародним гуманітарним правом. Доведено, що механічне поширення класичного процесуального обов’язку свідка на військовополоненого без урахування його спеціального міжнародно-правового статусу створює ризик порушення міжнародних зобов’язань України та принципу гуманності.
Дата реєстрації
2026-06-04
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-04 / 2026-07-24
