Реєстраційний номер
0826U002420, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
05-08-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Судова практика як джерело права у державах Центральної Європи
Здобувач
Кіска Тарас Миронович,
Керівник Бариська Яна Олександрівна
Опонент Гарасимів Тарас Зеновійович
Опонент Щербанюк Оксана Володимирівна
Рецензент Бєлов Дмитро Миколайович
Рецензент Берч Вероніка Вікторівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Державний вищий навчальний заклад "Ужгородський національний унiверситет"
Опис
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному порівняльно-правовому аналізу судової практики як джерела права у державах Центральної Європи у зіставленні з правовою системою України.
У першому розділі дисертації розкрито теоретико-методологічні засади дослідження судової практики в системі джерел права. Встановлено, що поняття «джерело права» належить до найбільш дискусійних категорій загальної теорії права та філософії права: попри понад двохтисячолітню традицію використання цього терміну у юридичній науці, єдиного загальновизнаного його визначення досі не вироблено.
З'ясовано, що у науковому середовищі відсутня єдина, загальновизнана класифікація джерел права як у вітчизняній, так і в зарубіжній юридичній науці. Виявлено, що перехід пострадянських правових систем від моністичного до плюралістичного розуміння системи джерел права є закономірним наслідком демократичних перетворень і переорієнтації на засади верховенства права. Разом із тим показано, що традиційні нормативістські класифікаційні схеми значною мірою зберігають свій вплив на вітчизняну правову доктрину, що свідчить про недостатнє звільнення юридичної науки від спадщини радянської ідеології.
У другому розділі дисертації досліджено судову правотворчість та концептуальні засади праворозуміння як чинники формування судової практики. Доведено, що судова правотворчість є різновидом правотворчої діяльності зі специфічними ознаками: суб'єктом виступає судовий орган, правотворчість є для нього додатковою функцією, а її здійснення потребує або законодавчого санкціонування, або мовчазного визнання з боку представницьких органів влади.
Обґрунтовано, що континентальне право дедалі частіше стикається з об'єктивною неможливістю своєчасно врегульовувати нові суспільні відносини виключно шляхом законотворчості, внаслідок чого судова правотворчість є органічним елементом динамічної правової системи, а не відхиленням від континентальної традиції. Розкрито, що праворозуміння є визначальною методологічною передумовою для вирішення питання про систему джерел права: поступова трансформація праворозуміння в напрямі інтегративних підходів у державах Центральної Європи створила теоретичні та практичні умови для фактичного, хоча нерідко доктринально невизнаного, правотворчого значення судових рішень.
У третьому розділі здійснено порівняльно-правовий аналіз судової практики як джерела права в державах Центральної Європи та досліджено явище конвергенції правових систем. Визначено, що у правових системах держав Центральної Європи судовий прецедент формально не визнається основним джерелом права, однак фактично існує у вигляді прецеденту-тлумачення. Розмежовано поняття «судовий прецедент» і «судова практика» як самостійні правові категорії.
Встановлено, що конвергенція правових систем є реальним правовим процесом, рушійними силами якого є глобалізація, неможливість законодавця охопити всю різноманітність суспільних відносин, необхідність єдності правозастосування та вплив міжнародного права. Доведено, що зростання ролі судового прецеденту в Україні є проявом об'єктивних конвергенційних процесів між романо-германською та англосаксонською правовими сім'ями, що особливо посилилися в умовах євроінтеграційного курсу держави.
За результатами дослідження сформульовано тринадцять висновків, що розкривають теоретичні засади та практичні механізми функціонування судової практики як джерела права в державах Центральної Європи, а також визначають стратегічні напрями вдосконалення правової системи України в контексті євроінтеграційного курсу держави. Зокрема, обґрунтовано, що подолання правової невизначеності щодо нормативного статусу правових позицій Верховного Суду через їх законодавче визнання допоміжним або самостійним джерелом права є першочерговим завданням як для законодавця, так і для правової доктрини.
Дата реєстрації
2026-06-10
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-10 / 2026-08-06
