Дисертація доктора філософії. Сендецький Андрій Владиславович. Театральні практики в українсько-польському культурному діалозі кінця XX – першої чверті XXI ст.

Реєстраційний номер

0826U002770, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

22-06-2026

Статус

Захищена

Назва роботи

Театральні практики в українсько-польському культурному діалозі кінця XX – першої чверті XXI ст.

Здобувач

Сендецький Андрій Владиславович,

Керівник Марченко Валерій Віталійович
Опонент Совгира Тетяна Ігорівна
Опонент Виткалов Сергій Володимирович
Рецензент Рева Тетяна Сергіївна
Рецензент Афоніна Олена Сталівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Опис

У дисертації здійснено комплексне дослідження театральних практик в українсько-польському культурному діалозі кінця ХХ – першої чверті ХХІ ст. Культурний діалог трактується як форма міжкультурної комунікації, спрямована на пошук взаємовигідних рішень, розвиток співпраці та зміцнення взаємодії між державами не лише в культурній, а й у політичній та соціальній площинах. Театральні практики розглядаються як важливий чинник такого діалогу, що охоплює різноманітні форми театральної діяльності, зокрема експериментальні, інтерактивні та імерсивні проєкти, які активно залучають глядача до співтворчості. У першому розділі проаналізовано теоретико-методологічні засади дослідження, стан наукової розробки проблеми та джерельну базу, до якої входять монографії, статті, дисертації, а також польська театрознавча періодика, що є малодослідженим, але важливим джерелом інформації про культурні процеси. Встановлено, що в українській та світовій науці частково висвітлено питання театральної комунікації та міжкультурних взаємодій, однак відсутнє системне дослідження ролі театральних практик саме як інструменту культурного діалогу України та Польщі. Уточнено понятійно-категоріальний апарат. Театральні практики визначено як сучасні форми театрального мистецтва, що виникають у межах модернізму, постмодернізму та метамодернізму, включно з авторськими експериментальними проєктами, орієнтованими на інтерактивність, імерсивність і синтез виражальних засобів. Окремо проаналізовано поняття «культурні практики», до яких віднесено театрально-сценічні та літературно-театральні форми. Другу групу ключових понять становлять міжкультурна комунікація та культурний діалог. Культурний діалог визначено як процес взаємної репрезентації цінностей, що на відміну від ширшого «діалогу культур» має більш прагматичну спрямованість на співпрацю та пошук компромісів. Запропоновано модель культурного діалогу, що включає три ланки: початкова культура – посередницька інстанція – цільова культура. Підкреслено значення культурної дипломатії як інструменту «м’якої сили», що забезпечує ефективне функціонування міждержавної взаємодії у сфері культури, зокрема через театральне мистецтво. Методологічну основу становлять системний підхід і поєднання культурологічного, феноменологічного та герменевтичного методів. Це дозволило розглядати театральні практики як динамічне, багатовимірне явище, що постійно трансформується в умовах суспільних змін. У другому розділі досліджено комунікативний аспект театральних практик України та Польщі. Розглянуто модель театральної комунікації, яка включає послідовність: автор тексту – текст – творча група – вистава – реципієнт – реакція глядача. Підкреслено, що на кожному етапі можлива міжкультурна взаємодія, зокрема через переклади, міжнародні постановки та участь іноземних митців. Театр визначено як носій культурної ідентичності, історичної пам’яті та соціальних цінностей. Виокремлено основні типи театральних практик, що сприяють культурному діалогу: гастрольна діяльність, фестивалі, міжнародні копродукції, робота митців у закордонних колективах, освітні програми, майстер-класи, артрезиденції, переклади драматургії, рецензування та наукові публікації, а також інституційні форми співпраці, включно з грантовими та дослідницькими програмами. Окремо проаналізовано історичні передумови українсько-польського театрального діалогу. Виокремлено спільні витоки розвитку театру в європейському контексті, взаємовпливи аматорських традицій, роль театру в збереженні національної ідентичності в колоніальні періоди, а також його значення в умовах ідеологічного контролю ХХ ст. Підкреслено як елементи співпраці, так і певну культурну конкуренцію між країнами. У третьому розділі розглянуто театральні практики як чинник сучасного українсько-польського культурного діалогу в період 1990–2025 рр. Виділено три основні етапи розвитку. Перший (1990–2004 рр.) характеризується становленням рівноправних відносин, активізацією гастролей, перекладів та появою постановок сучасної драматургії. Другий (2004–2013 рр.) позначений інтенсивним розвитком співпраці через фестивалі, міжнародні проєкти та культурні ініціативи, попри політичні кризи в обох державах. Третій (2014–2025 рр.) пов’язаний із впливом російсько-української війни, посиленням тем ідентичності, травми, міграції, розвитком документального та соціального театру, а також цифровізацією театральних практик. Після 2022 р. особливого значення набули ініціативи підтримки українських митців у Польщі, створення нових копродукцій та проєктів, що репрезентують досвід війни. Водночас зазначено як посилення міжнародної солідарності, так і появу певної втоми від кризової тематики та потребу у більш системній культурній дипломатії з обох сторін. У висновках доведено, що театральні практики є ефективним інструментом «м’якої сили» в українсько-польському культурному діалозі. Вони поєднують естетичну, комунікативну та соціальну функції, сприяючи взаєморозумінню, солідарності та розвитку міжкультурної співпраці.

Дата реєстрації

2026-06-22

Додано/оновлено в НРАТ

2026-06-22 / 2026-07-02