Реєстраційний номер
0826U002913, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
16-07-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Кримінальна відповідальність за дезертирство.
Здобувач
Гученко Катерина Володимирівна,
Керівник Мірошниченко Сергій Сергійович
Опонент Топчій Василь Васильович
Опонент Юзікова Наталія Семенівна
Рецензент Воробей Петро Адамович
Рецензент Драган Олена Василівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Київський університет інтелектуальної власності та права
Опис
У даному дисертаційному дослідженні, присвяченому аналізу кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення – дезертирство за ст. 408 Кримінального кодексу України, здійснено
ґрунтовний теоретико-правовий аналіз методологічних засад вивчення цього правопорушення у науці кримінального права, а також практиці його реалізації. Основну увагу зосереджено на розкритті еволюції наукових підходів до розуміння дезертирства як кримінального явища, визначенні його правової природи, виявленні суперечностей у правозастосовній діяльності, а також встановленні системного взаємозв’язку між кримінально-правовими засадами відповідальності за дезертирство та змінами в безпековому та військовому середовищі України, особливо в умовах повномасштабної
збройної агресії. Аналізується доктринальна позиція українських та зарубіжних науковців, що стосується дефініції дезертирства, його кримінологічної характеристики, класифікації форм прояву, а також критерію відмежування цього складу кримінального правопорушення від суміжних, а також дисциплінарних та адміністративних проступків. У межах методологічного підґрунтя дослідження застосовано комплекс сучасних наукових методів: діалектичного – для визначення змін у праворозумінні дезертирства залежно від політичних та соціально-правових умов; системно-структурного – для аналізу внутрішньої логіки ст. 408 КК України у взаємозв’язку з іншими нормами Розділу XIX «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення)»; порівняльно-правового – для встановлення особливостей криміналізації та пеналізації дезертирства у законодавствах інших держав, зокрема США, Італії, Ізраїлю, Польщі та Франції, а також у контексті міжнародного гуманітарного права. Також історико-правовий метод, який дав змогу простежити трансформацію кримінально-правових підходів до оцінки дезертирства у вітчизняному законодавстві – від норм Кримінального кодексу УРСР 1960 року до сучасної редакції статті 408 КК України 2001 року зі змінами, внесеними під час правової адаптації до особливого правового режиму воєнного стану. Значну увагу приділено аналізу законодавчої техніки чинної редакції ст. 408 КК України, визначено суперечності термінологічного характеру, неоднозначності у визначенні цільового аспекту дезертирства, а саме «з метою ухилитися від військової служби», зокрема, в контексті юридичного обґрунтування наявності умислу та його спрямованості. У процесі дослідження здійснено верифікацію науково-практичної бази, що стосується випадків застосування ст. 408 КК України судами України, проаналізовано типові судові помилки, зокрема проблематику доведення мети дезертирства, хибної кваліфікації за суміжними статтями (ст.ст. 407, 409, 402 КК України) та ускладнення в правозастосуванні через відсутність єдиної системи оцінки «особливого періоду», «бойової обстановки», «вчинення дій із зброєю». З огляду на комплексність поставленої мети, створено концептуальну основу для подальшого формування авторської правової позиції щодо можливого удосконалення кримінального законодавства в частині відповідальності за дезертирство. Зокрема, встановлено, що сучасні підходи вимагають уточнення об'єктивної сторони складу кримінальне правопорушення, диференціації відповідальності залежно від обставин вчинення (наявність зброї, організованої змови, умов воєнного стану), а також виокремлення дезертирства у структурі військових кримінальних правопорушень як окремої категорії, що має значний вплив на національну безпеку, бойову здатність Збройних Сил України та морально-правову
дисципліну. Такий підхід дозволяє забезпечити баланс між суворістю кримінального покарання, його превентивною метою та дотриманням стандартів прав людини, закріплених у міжнародно-правових актах. Також, зважаючи на це, було встановлено відсутність єдиного доктринального підходу до визначення поняття дезертирства у кримінальному праві України; виявлено суперечності у формулюванні ч. 1 ст. 408 КК України, зокрема щодо змісту ознаки «з метою ухилитися від військової служби» та складності її доведення; проаналізовано практику застосування ст. 408 КК України та
встановлено типові помилки судів у розмежуванні дезертирства з іншими військовими кримінальними правопорушеннями (ст. ст. 407, 409, 402 КК України, тощо); доведено необхідність нормативного уточнення понять «бойова обстановка» і «особливий період» у контексті ст. 408 КК України; проведено порівняльно-правовий аналіз законодавств США, Італії, Ізраїлю, Франції, Польщі, який засвідчив жорсткіший підхід до дезертирства у країнах із високим рівнем мобілізаційної готовності.
Ключові слова: дезертирство, військові кримінальні правпорушення, військовослужбовець, кримінальна відповідальність, дезертирство, воєнний стан, бойова обстановка, мобілізація, національна безпека.
Дата реєстрації
2026-06-29
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-30 / 2026-10-12
