Реєстраційний номер
0826U002927, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
11-08-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Принцип історизму в українському кінематографі ХХ–ХХІ ст.: культурологічний дискурс
Здобувач
Єпик Даниіл Валерійович,
Керівник Панков Георгій Дмитрович
Опонент Станіславська Катерина Ігорівна
Опонент Ворожейкін Євген Петрович
Рецензент Александрова Марина Вячеславівна
Рецензент Черкасова Наталія Олександрівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківська державна академія культури
Опис
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному культурологічному аналізу принципу історизму в українському кінематографі ХХ–ХХІ століть. У роботі досліджується специфіка репрезентації історичного досвіду в українському кіно, особливості формування історичної пам’яті, механізми інтерпретації минулого, а також роль кінематографа в процесах конструювання національної ідентичності та історичної свідомості суспільства.
Актуальність теми дослідження зумовлена зростанням ролі кінематографа як одного з ключових культурних механізмів осмислення історії в умовах сучасних соціокультурних трансформацій, інформаційних конфліктів та переосмислення національного минулого. Особливого значення проблема історизму набуває в українському контексті, де кінематограф ХХ–ХХІ століть функціонує не лише як художня форма, але і як простір формування культурної пам’яті, репрезентації історичних травм, національно-визвольних процесів та сучасного воєнного досвіду. Актуальність дослідження також визначається необхідністю комплексного культурологічного осмислення українського історичного кінематографа, що тривалий час досліджувався переважно в межах мистецтвознавчих або суто кінознавчих підходів.
Об’єктом дослідження є український кінематограф ХХ–ХХІ століть як культурний феномен.
Предметом дослідження є принцип історизму в українському кінематографі ХХ–ХХІ століть, його культурологічні, аксіологічні, семіотичні та соціокультурні аспекти.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період від 1920-х років до сучасного етапу розвитку кіноіндустрії, включаючи новітній документальний та воєнний кінематограф періоду російсько-української війни.
У дисертації досліджено особливості функціонування класичного та некласичного історизму в українському кінематографі. Особливу увагу приділено проблемам культурної пам’яті, історичного наративу, антропоцентризму, символічних моделей репрезентації минулого, а також ролі глядача в процесі інтерпретації кінематографічного тексту.
Методологічну основу дослідження становить культурологічний підхід, що дозволяє розглядати кінематограф як багатовимірну систему репрезентації історичного досвіду. У роботі використано історико-культурологічний, системний, аксіологічний, семіотичний, герменевтичний та порівняльний методи. Важливими є концепції культурної та колективної пам’яті Я. Ассмана і М. Гальбвакса, теорія «місць пам’яті» П. Нора, семіотичні підходи У. Еко, концепція наративності П. Рікера, а також сучасні культурологічні та кінознавчі дослідження українського історичного та документального кінематографа.
Матеріалом дослідження стали фільми різних періодів розвитку українського кіно, зокрема стрічки Олександра Довженка, Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Івана Миколайчука, а також сучасні художні та документальні фільми: «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Криниця для спраглих», «Молитва за гетьмана Мазепу», «Поводир», «Хайтарма», «Додому», «Кіборги», «20 днів у Маріуполі» та інші.
У дисертації доведено, що принцип історизму в українському кінематографі реалізується не лише через фактографічне відтворення подій, але й через систему культурних, символічних та наративних моделей, які формують історичне мислення суспільства. Визначено, що український кінематограф функціонує як механізм конструювання культурної пам’яті та інтерпретації історичного досвіду.
Особливу увагу приділено дослідженню некласичного історизму як культурологічної парадигми сучасного українського кіно. Встановлено, що в межах некласичного історизму історія постає не як єдиний завершений наратив, а як багатовимірний простір інтерпретацій, у якому важливу роль відіграють символічні образи, культурні коди, колективна пам’ять та індивідуальний досвід.
У роботі досліджено соціокультурну детермінацію творчого пошуку українських кінематографістів у різні історичні періоди. Визначено, що розвиток українського історичного кінематографа безпосередньо залежав від політичного контексту, державної культурної політики, ідеологічного контролю, трансформації суспільних цінностей та процесів національного самоусвідомлення.
Дата реєстрації
2026-06-29
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-29 / 2026-09-13
