Дисертація доктора філософії. Вербін Олег Олександрович. Репрезентація України та українців у світовому кінематографі другої половини ХХ – початку ХХІ ст.

Реєстраційний номер

0826U002928, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

06-08-2026

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Репрезентація України та українців у світовому кінематографі другої половини ХХ – початку ХХІ ст.

Здобувач

Вербін Олег Олександрович,

Керівник Рибалко Світлана Борисівна
Опонент Алфьорова Зоя Iванiвна
Опонент Петренко Дмитрій Володимирович
Рецензент Кікоть Антоніна Андріївна
Рецензент Александрова Марина Вячеславівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Харківська державна академія культури

Опис

Кваліфікаційна робота присвячена репрезентації України та українців у міжнародному аудіовізуальному мистецтві як одному з найважливіших чинників формування іміджу України за кордоном. У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його мету та задачі, об’єкт і предмет, наукову новизну. Зокрема, наголошується, що в умовах російсько-української війни, питання видимості України, аудіовізуального інструментарію у формуванні уявлень про нації, культури та політичні події, набувають особливого значення. Недостатня розробленість в сучасних гуманітарних дослідженнях проблем кінорепрезентації образу України в світі, зумовлює актуальність та своєчасність запропонованого дослідження. Об'єктом дослідження є світовий кінематограф кінця ХХ – початку ХХІ століття, зокрема популярні ігрові фільми, телевізійні серіали, документальні фільми, що містять в собі маркери українськості, предметом – система імаготипів, через які формується образ України в аудіовізуальних текстах. Наукова новизна результатів проведеного дослідження полягає у виявленні механізмів репрезентації, що формують уявлення про Україну та українців. У роботі вперше систематизовано та типологізовано український кінодоробок в межах міжнародних кінофестивалів, визначено особливості авторепрезентації; виявлено основні імаготипи України та українців в зарубіжному кінематографі 1991 – 2022 рр., висвітлено динаміку змін; визначено структурні елементи провідних імаготипів, зокрема сюжетні мотиви, лінгвістичні маркери, гендерну ідентичність, візуальні ознаки; залучено до наукового обігу новітні матеріали. У роботі удосконалено уявлення про кінематограф як інструмент формування міжнародного іміджу країни, уявлення про репрезентації України та українців у світовому кінематографі; набуло подальшого розвитку осмислення фахової літератури у контексті проблеми та застосування імагологічного методу для аналізу аудіовізуальних текстів. У першому розділі роботи систематизовано фахову літературу за кількома напрямами. Перший — колоніальні механізми зображення України як периферії Росії. Другий — стереотипи про українців, теми Чорнобилю, криміналу, війни та сакралізації. Третій — українські саморепрезентації через фестивальні стратегії, культурну дипломатію та новітні практики; праці закордонних дослідників у висвітленні репрезентації «Іншого» в аудіовізуальних доробках. У другому розділі охарактеризовано джерельну базу та визначено термінологічний апарат роботи; обґрунтовано основні підходи та методи дослідження. Зокрема, культурологічний підхід для розгляду кінематографа як системи виробництва соціокультурних сенсів та імагологічний метод, завдяки якому сталі моделі репрезентації України можуть бути виокремлені та розділені на підсистеми. Постоколоніальний підхід застосовано для аналізу механізмів опису української ідентичності в російському та радянському кінематографічному дискурсі. Поставлені у дисертації завдання зумовили також використання загальних та спеціальних методів: систематизації, типологізації, формального, компаративного, контент-аналізу та узагальнення. У третьому розділі висвітлено особливості української саморепрезентації, що постає як тривалий процес зміни уявлень про себе. Підкреслено, що у радянський період українські режисери працювали в умовах жорсткої цензури, що вимагало відповідності ідеї «сім’ї народів під проводом «старшого брата». Українська мова, фольклор та обрядовість допускалися у вигляді декоративного елемента загальносоюзної культури. Спроби введення альтернативних політичних поглядів викликали заборону релізів українських фільмів, або їх затримку, унеможливлюючи актуальний діалог із українським суспільством. У дослідженні виявлено період трансформації автообразу 1990 – 2000 рр., в якому демонтується образ України як складової радянської системи. Окреслюються спроби переосмислення України через подорож та еміграційний досвід. Період з 2014 по 2022 рік досліджено через фестивальні стратегії, жанрово-стилістичну палітру та провідні образи-маркери. Встановлено, що воєнні та кримінальні теми виступають як основні при відборі українських кінофільмів на провідні міжнародні фестивалі. Зазначено, що зосередження на питаннях війни та травми демонструє Україну в одномірній площині, створюючи ризики зворотного ефекту «м’якої сили». У четвертому розділі визначено основні етапи розвитку країни, геополітичний зміст яких впливав на формування уявлень про Україну: 1) 1991–1999 роки: країна отримала незалежність, але лишалася в тіні пострадянського контексту; 2) 2000–2013 роки: балансування між двома політичними векторами (європейським та російським); 3) 2014–2022: шлях до ЄС та боротьба за територіальну цілісність; 4) з 2022 року: війна з Росією та глобальна солідарність.

Дата реєстрації

2026-06-29

Додано/оновлено в НРАТ

2026-06-29 / 2026-09-13