Реєстраційний номер
0826U002995, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
19-08-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Внесок учених Києва та Харкова у формування теоретичних основ обчислювальної техніки в Україні: друга половина ХХ ст
Здобувач
Ругаленко Станіслав Ігорович,
Керівник Гутник Марина Валеріївна
Опонент Ріжняк Ренат Ярославович
Опонент Салата Галина Володимирівна
Рецензент Радогуз Сергій Анатолійович
Рецензент Шишкіна Євгенія Костянтинівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут"
Опис
У другій половині ХХ ст. Україна стала важливим учасником світового науково-технічного прогресу, заклавши міцну основу для розвитку інформатики та обчислювальної техніки. Статус України як одного зі світових центрів IT-індустрії базується на науково-технічній самодостатності київської та харківської наукових шкіл. Ці школи, попри виклики «холодної війни» та ідеологічний тиск, зробили визначальний внесок у створення унікальних цифрових технологій.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення закономірностей становлення теоретичних основ обчислювальної техніки з фокусом на роль учених Києва та Харкова. Це важливо для глибшого розуміння сучасних проблем і перспектив України у сфері науки і технологій. Аналіз діяльності шкіл сприяє відновленню історичної справедливості та посиленню статусу української науки на міжнародній арені. Вивчення їхньої технологічної самодостатності набуває особливого значення в сучасному контексті, коли питання цифрового суверенітету України стає дедалі актуальнішим через посилення глобальних кіберзагроз та сучасну військову агресію з боку Російської Федерації. Тема допомагає відновлювати історичну правду та спростовувати хибні уявлення про технологічне лідерство агресора, часто побудоване за рахунок використання українських інновацій.
Метою роботи є комплексний історико-науковий аналіз формування та розвитку теоретичних основ обчислювальної техніки в Україні у другій половині ХХ ст., а також визначення внеску вчених академічних установ та ЗВО Києва та Харкова у світовий контекст розвитку інформаційних технологій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській історіографії проведено всебічне науково-історичне дослідження розробок учених двох провідних наукових центрів. Запропоновано періодизацію, де ключовим критерієм обрано еволюцію мов програмування. Вперше до наукового обігу введено матеріали наукового архіву Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України та архіву кафедри ОТП НТУ «ХПІ». Аргументовано концепцію функціональної спеціалізації наукових шкіл: Київ як центр теоретичного програмування та автоматизованих систем керування, а Харків – математичного моделювання складних систем і теорії надійності.
Дослідження ґрунтується на аналізі радянського (1950–1991 рр.) та незалежного (після 1991 р.) історіографічних періодів. Установлено, що в радянські часи кількість праць була обмеженою через ідеологічні вимоги та секретність. Джерельна база складається з архівних документів (83 справи з 6 архівів, 9 фондів, 17 описів), монографій, навчальних посібників, періодичних видань, патентів, а також біографістики та спогадів безпосередніх учасників подій. Методологія ґрунтується на поєднанні загальнонаукових, спеціально-історичних та міждисциплінарних методів (принципи історизму, системного аналізу та наступності).
У дисертації доведено, що фундамент української школи закладався у ХІХ ст. працями М. Остроградського, Г. Вороного, О. Щукарьова та відкриттям В. Лашкарьовим p-n-переходу. Представлена авторська періодизація, де ключовим критерієм обрано еволюцію мов програмування.
Перший період (1951–1957 рр.) – створення програм для МЕСМ, складність програмування, накопичення першого досвіду.
Другий період (1958–1963 рр.) – впровадження Адресної мови (автор К. Л. Ющенко), яка стала однією з перших у світі мов програмування високого рівня. У КДУ ім. Т. Г. Шевченка К. Ющенко та В. Королюк започаткували на її основі перший у світі курс теоретичного програмування.
Третій період (1964–1972 рр.) – інтелектуалізація ЕОМ, автоматизація та оптимізація програмування. ЕОМ серії «МІР» із вбудованою мовою АНАЛІТИК (автор О. Летичевський) стали прообразом персонального комп’ютера. Впроваджено систему АСУП «Львів» на заводі «Електрон».
Четвертий період (1973–1980 рр.) – формування професійної специфіки, власної етики та лексики (p. 5). Видання у 1973 р. першої в світі «Енциклопедії кібернетики» українською мовою захистило національну термінологію від русифікації. Концепція збіркового програмування К. Лаврищевої дозволила створювати великі системи керування. Харківське НВО «Хартрон» (Я. Айзенберг, Б. Конорєв, С. Корума) досягло успіхів у створенні бортових ЕОМ для ракетних комплексів за допомогою унікальних методів верифікації.
П’ятий період (1981–2000 рр.) – впровадження персональних комп’ютерів та Інтернету. Попри кризи 1980–1990-х рр., школа зберегла самобутність: в ІК НАН України створено цифрову систему моніторингу радіації після катастрофи на ЧАЕС, а також теоретичну базу для держреєстрів та системи «Вибори» (О. Морозов, І. Сергієнко).
Важливу роль зіграло заснування кафедр у провідних ЗВО (НТУ «ХПІ», КДУ, КПІ, ХІРЕ), які забезпечили високий рівень математичної освіти.
Дата реєстрації
2026-06-30
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-30 / 2026-09-09
