Реєстраційний номер
0826U003013, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
30-06-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Трансформація мистецько-освітнього простору України як інтегративного культуротворчого феномену.
Здобувач
Шумейко Людмила Михайлівна,
Керівник Овчарук Ольга Володимирівна
Опонент Гоцалюк Алла Анатоліївна
Опонент Копієвська Ольга Рафаілівна
Рецензент Афоніна Олена Сталівна
Рецензент Сіверс Валерій Анатолійович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв
Опис
У дисертації здійснено комплексне культурологічне дослідження трансформації мистецько-освітнього простору України в соціокультурному контексті кінця ХХ – першої чверті ХХІ століття. Розкрито сутність мистецько-освітнього простору як багаторівневої підсистеми культури, що функціонує на основі взаємодії мистецтва й освіти, інтеграції культурних, мистецьких та освітніх інституцій і практик, забезпечуючи формування творчої особистості як суб’єкта культуротворення.
На основі аналізу філософських, педагогічних, мистецтвознавчих і культурологічних досліджень простежено еволюцію наукових уявлень про мистецьку освіту: від інституційної системи передачі художніх знань до складного культуротворчого простору взаємодії ціннісних, смислових і творчих вимірів. Виявлено розширення дослідницького фокусу від вузькопедагогічних підходів до міждисциплінарного розуміння мистецько-освітнього простору як динамічної системи інституцій, практик і творчих стратегій.
Обґрунтовано поліпарадигмальну стратегію дослідження, у якій культурологічний підхід інтегрує філософський, педагогічний та мистецтвознавчий дискурси. Залучення психології, соціології та публічного управління дало змогу концептуалізувати мистецько-освітній простір як цілісний культуротворчий феномен. Доведено, що його розвиток визначається взаємодією інтегративності й трансформації. Інтегративність забезпечує саморозвиток, відтворення культурного досвіду та стійкість системи, тоді як трансформація означає зміну її ціннісно-смислової архітектоніки відповідно до глобальних викликів.
Запропоновано періодизацію розвитку мистецько-освітнього простору України: організаційно-ідентифікаційний (1991–2010), інституційно-реформаційний (2011–2016), змістовно-інноваційний (2017–2021) та резильєнтно-адаптаційний (із 2022 р.). Визначено специфіку кожного етапу, що відображає перехід від централізованої радянської моделі до відкритої адаптивної системи.
Теоретично обґрунтовано інтегративну модель мистецько-освітнього простору України як складної культуротворчої системи, що охоплює макрорівень (державна політика, суспільні цінності, глобальні тенденції), мезорівень (інституції та культурно-мистецькі практики) і мікрорівень (особистісне засвоєння й творче втілення культурних цінностей). Доведено, що саме мікрорівень є смисловим ядром моделі.
Систематизовано принципи організації та функціонування мистецько-освітнього простору: культуротворчості, культуровідповідності, полісистемно-динамічної організації, трансформаційної відкритості, універсальності та людиноцентричності. Обґрунтовано, що їхня взаємодія забезпечує цілісність системи, її адаптивність, інклюзивність і здатність до відтворення культурного досвіду.
Доведено, що екзистенційний вимір творчої особистості є ключовим чинником смислотворення в мистецько-освітньому просторі. Самореалізація відбувається через свободу, вибір, відповідальність і автентичність, яка визначає творчу резильєнтність особистості. В умовах війни творчість набуває значення стратегії культурного спротиву, сприяючи збереженню ідентичності та художньому осмисленню травматичного досвіду.
Виявлено інтегративний потенціал сучасних культурно-мистецьких практик, що поєднують ресурси формальної освіти та позаінституційного середовища. Перформативні, проєктні, цифрові, резиденційні та фестивальні формати сприяють розвитку партисипативності, міждисциплінарної й міжнародної взаємодії, формуванню метакомпетентностей і входженню українського культурного продукту до глобального контексту. Узагальнено, що сукупність цих практик забезпечує резильєнтність мистецько-освітнього простору та його здатність до якісного оновлення в умовах криз.
Концептуалізовано культуротворчий резилієнс як механізм трансформації мистецько-освітнього простору України в умовах російсько-української війни. Його визначено як здатність системи зберігати цілісність і функціональність через структурну перебудову, забезпечуючи безперервність культуротворення та продукування нових смислів. Показано, що реалізація культуротворчого резилієнсу відбувається на мікро-, мезо- та макрорівнях через творчу резильєнтність особистості, інституційні трансформації та зміни структурно-смислової організації системи. Ефективність запропонованого механізму підтверджено аналізом діяльності мистецько-освітніх інституцій і творчих ініціатив України з 2014 року.
Дата реєстрації
2026-07-01
Додано/оновлено в НРАТ
2026-07-01 / 2026-07-02
