Дисертація доктора філософії. Ковтун Ксенія Олександрівна. Кримінальна відповідальність за зловживання впливом

Реєстраційний номер

0826U003049, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

26-06-2026

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Кримінальна відповідальність за зловживання впливом

Здобувач

Ковтун Ксенія Олександрівна,

Керівник Бараннік Роман В'ячеславович
Опонент Легеза Євген Олександрович
Опонент Волкова Юлія Анатоліївна
Рецензент Рябчинська Олена Павлівна
Рецензент Євтушенко Дар’я Сергіївна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Запорізький національний університет

Опис

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження інституту кримінальної відповідальності за зловживання впливом. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юриспруденції науці комплексних наукових досліджень, присвячених здійсненню характеристики кримінальної відповідальності за зловживання впливом. У результаті дослідження сформульовано низку нових наукових положень, рекомендацій і висновків, зокрема: уперше: - обґрунтовано доцільність розгляду суб’єкта пасивного зловживання впливом як спеціального, із визначенням його через негативну ознаку, як особи, яка не реалізує можливості, пов’язані зі статусом працівника підприємства, установи чи організації, а також не використовує владні чи службові повноваження службової особи публічного або приватного права, що дозволить більш чітко відмежувати склад зловживання впливом від суміжних корупційних кримінальних правопорушень, зокрема тих, що передбачають використання службового становища; - обґрунтовано доцільність доповнення ст. 369-2 КК України особливо кваліфікованим складом злочину, який передбачає відповідальність службової особи за вчинення зловживання впливом із використанням службового становища, що дозволить більш чітко диференціювати кримінальну відповідальність залежно від характеру використаних можливостей та ступеня суспільної небезпечності діяння; удосконалено: - удосконалено підхід до розмежування зловживання впливом (ст. 369-2 КК України) та суміжних складів кримінальних правопорушень, зокрема передбачених статтями 354, 368, 368-3, 368-4 КК України, шляхом обґрунтування критерію спрямованості неправомірної вигоди – на безпосереднє вчинення дії уповноваженим суб’єктом або на здійснення впливу на нього через третю особу; - наукові положення щодо законодавчої техніки регламентації відповідальності за зловживання впливом шляхом аргументування необхідності доповнення ст. 369-2 КК України спеціальною приміткою, яка б нормативно закріплювала критерії визначення суб’єкта для кваліфікованих складів, передбачених частинами другою та третьою цієї статті; - підходи до розуміння зловживання впливом як самостійного корупційного кримінального правопорушення, сутність якого полягає не у фактичному впливі на прийняття рішення, а в неправомірному обігу впливу як соціального ресурсу доступу до публічної влади. Обґрунтовано, що стаття 369-2 КК України за своєю правовою природою встановлює формальний склад кримінального правопорушення, який охоплює як реальний, так і удаваний вплив незалежно від досягнення бажаного результату; - підхід до відмежування зловживання впливом від підкупу та шахрайства шляхом визначення критерію спрямованості умислу та характеру домовленості між сторонами; набуло подальшого розвитку: - положення щодо забезпечення єдності правозастосування, відповідно до якого до внесення змін до кримінального законодавства пропонується орієнтуватися на правові позиції Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду як джерело узагальненого тлумачення відповідних кримінально-правових норм; - наукові підходи до відмежування зловживання впливом від підкупу службової особи та посередництва у підкупі шляхом визначення вирішального критерію – цільової адресації неправомірної вигоди. - аргументація, що ключовою кваліфікаційною ознакою зловживання впливом є саме корупційний обмін неправомірної вигоди на вплив, що має пріоритетне значення порівняно з фактом реального здійснення такого впливу. Встановлено, що чинна редакція ст. 369-2 КК України характеризується казуїстичністю та внутрішньою суперечливістю, що ускладнює її тлумачення та застосування. Проаналізовано співвідношення зловживання впливом із суміжними складами кримінальних правопорушень. Встановлено, що найбільші труднощі виникають при відмежуванні від підкупу службової особи, шахрайства та посередництва у корупційних злочинах. Досліджено, що відсутність чітких критеріїв розмежування призводить до нестабільності правозастосування та створює передумови для помилкової кваліфікації. Встановлено, що судова практика схиляється до широкого тлумачення змісту поняття «вплив», включаючи як службові, так і особисті зв’язки. Обґрунтовано, що таке розширене розуміння не повністю відповідає міжнародним стандартам, які орієнтовані на протидію саме «фоновій» корупції, пов’язаній із професійною або соціальною наближеністю до влади. Досліджено проблему кваліфікації удаваного впливу. Встановлено, що відсутність чітких законодавчих орієнтирів призводить до конкуренції між ст. 369-2 КК України та нормами про шахрайство. Обґрунтовано, що вирішальним критерієм застосування кримінальної відповідальності за зловживання впливом має бути характер домовленості – чи йдеться про продаж впливу як соціального ресурсу, чи про обман без корупційного змісту.

Дата реєстрації

2026-07-02

Додано/оновлено в НРАТ

2026-07-02 / 2026-08-05