Реєстраційний номер
0826U003369, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
13-08-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Віртуальний хор як феномен музичного мистецтва
Здобувач
Фу Сіньбінь --,
Керівник Воскобойнікова Юлія Василівна
Опонент Лігус Ольга Марківна
Опонент Батовська Олена Миколаївна
Рецензент Лошков Юрій Іванович
Рецензент Гіголаєва-Юрченко Вікторія Олександрівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківська державна академія культури
Опис
Дисертацію присвячено визначенню феноменологічної специфіки віртуального хору в контексті сучасного музичного мистецтва. Віртуальний хор як дистанційна форма колективного виконавства в умовах карантинних обмежень, а також пізніше в умовах війни в Україні, отримав широке розповсюдження. Швидкість зростання кількості віртуальних колективів у 2020–2023 роках набрала таких обертів, що це ініціювало низку технологічних процесів із розробки та впровадження нових цифрових інструментів для створення віртуальних хорів, відповідних мобільних застосунків, онлайн-платформ тощо, причому розвиток технологій значно випереджає їхнє теоретичне осмислення. Віртуальний хор зі специфічного виду дистанційного хорового виконавства перетворився на самостійний феномен мультимедійного мистецтва, що потребує докладного системного вивчення: глобальний масштаб явища не підкріплений системною класифікацією, а активне впровадження віртуальних хорів в освітню практику — відповідним методичним підґрунтям. Для України ця проблематика є особливо гострою, оскільки воєнні умови перетворили дистанційні форми на постійну реальність. Окремі аспекти роботи з віртуальним хором знайшли відбиття у наукових та науково-популярних працях, проте на системному рівні цей феномен розглядається вперше.
Мета дослідження – визначення феноменологічної специфіки віртуального хору в контексті сучасного музичного мистецтва. Для досягнення мети визначено сім завдань: розкрити сутність явища та поняття «віртуальний хор»; з’ясувати рівень наукової розробленості проблематики віртуального хору в музикознавстві; виявити ключові ознаки сучасних віртуальних хорів на основі аналізу значного масиву проєктів; визначити структурно-функціональну специфіку віртуального хору; охарактеризувати етапи креації віртуального хорового проєкту; систематизувати мультимедійний інструментарій створення віртуального хору; окреслити шляхи візуалізації хорових творів у віртуальних мистецьких проєктах.
Об’єктом дослідження є сучасне музичне мистецтво; предметом – віртуальний хор як феномен сучасного музичного мистецтва.
Емпіричну базу дослідження становлять понад 100 віртуальних хорових проєктів із 27 країн, зібраних переважно на платформі YouTube за допомогою мультимовного пошуку шістьма мовами (англійською, німецькою, французькою, італійською, іспанською та турецькою).
Методологія ґрунтується на поєднанні музикознавчого, хорознавчого та міждисциплінарного підходів із застосуванням аналітичного, компаративного, статистичного, типологічного методів та термінологічного.
У першому розділі «Віртуальний хор у дискурсі сучасного мистецтвознавства» здійснено термінологічний аналіз ключового поняття та огляд наукової літератури.
У підрозділі 1.1 досліджено понятійний апарат і визначено межі поняття «віртуальний хор». Порівняння синхронного (традиційного) та віртуального хорів у трьох площинах – звучності (ансамбль, стрій, тембр, нюансування), процесу діяльності (акустична взаємодія, диригентський жест, спільний часопростір) та колективної природи (синергія, емпатичний резонанс, формування колективу) – засвідчило, що між цими явищами немає сутнісної подібності. Якості хорового звучання у віртуальному форматі конструюються постфактум засобами звукорежисури – мікшуванням, еквалізацією, програмною корекцією висоти тону та синхронізацією треків. Творчий процес позбавлений умов, що роблять хоровий спів хоровим: замість взаємного акустичного коригування голосів у спільному часопросторі відбувається ізольоване пристосування кожного співака до зразкового запису. Колективність є факультативною: учасники можуть пройти через увесь проєкт, не здобувши жодного досвіду спільної творчості й не сформувавшись як колектив.
Дослідження еволюції поняття «віртуальне» – від латинського virtus як внутрішньої дієвої сили, через кантівську ідею нетілесної присутності, дельозівську діалектику віртуального й актуального, антропологічну концепцію П. Леві (для якого віртуалізація є не технологічним, а цивілізаційним процесом) до мистецтвознавчих теорій імерсивності О. Грау та Ф. Поппера – довело, що досліджуване явище не є «віртуальним» у жодному з теоретичних значень. Індивідуальні записи хористів не містять прихованого потенціалу хорового звучання, здатного розгорнутися самостійно; вони є розрізненими фрагментами, що набувають цілісності лише завдяки зовнішньому технологічному втручанню. Глядач залишається перед екраном, не отримуючи жодного рівня імерсії (поглинання, транспортації чи тотального занурення). Найбільш адекватним теоретичним інструментом визнано тричленну модель Н. Ашихміної та В. Дашковського (2026), що локалізує віртуальний хор як асинхронно-медіаопосередковане виконавство – найбільш опосередкований модус, у якому технологія виступає не засобом трансляції, а співтворцем художнього результату.
Дата реєстрації
2026-07-10
Додано/оновлено в НРАТ
2026-07-10 / 2026-09-13
