Реєстраційний номер
0826U003527, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
03-09-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Когнітивний потенціал етносоціології Івана Франка в українському націотворенні
Здобувач
Чижик Дмитро Сергійович,
Керівник Калашнікова Людмила Володимирівна
Опонент Кривошеїн Віталій Володимирович
Опонент Химович Оксана Степанівна
Опонент Степаненко Віктор Петрович
Рецензент Мішалова Олена Віталіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Криворізький державний педагогічний університет
Опис
Дисертацію присвячено дослідженню змісту та структури етносоціологічних ідей І. Франка, визначенню їхнього когнітивного потенціалу та обґрунтуванню можливостей застосування інтелектуальної спадщини вченого для розв’язання актуальних проблем сучасного українського націотворення. Актуальність теми полягає у тому, що попри тривале існування України як суверенної держави, процеси формування внутрішньо консолідованої нації та осмислення національної ідеї все ще тривають. В умовах сучасних викликів, пов’язаних із гібридними формами агресії та масштабною інформаційною протидією, проблематика націотворення й подолання ідентифікаційних розривів набуває ключового значення у контексті убезпечення національної та суспільної безпеки.
У роботі здійснено історіографічний аналіз наукових праць, присвячених життєтворчості І. Франка, та відстежено еволюції франкознавчих студій у контексті становлення української етносоціології. На основі історіографічного, біографічного, екзистенційного та інтелектуально-біографічного методів здійснено комплексний аналіз життєтворчості І. Франка з урахуванням соціокультурного й політичного контексту кінця XІХ – початку ХХ ст., що надало змогу окреслити витоки його етносоціологічних ідей. Виокремлено основні підходи до періодизації спадщини вченого від раннього русофільства і традиційного християнства до радикального соціалізму та національно-демократичної платформи. Аналіз творчого спадку І. Франка, а також огляд напрямів його взаємодії з українським та європейським середовищами засвідчив значний вплив тогочасних філософських, соціологічних та економічних концепцій, які він адаптував до українських реалій, поступово формуючи власну теоретичну основу.
Визначено етапи становлення франкознавчого дискурсу, що відображають зміну методологічних підходів – від біографічно-фактологічного й літературознавчого до концептуального та міждисциплінарного. Встановлено, що розвиток франкознавства був нерівномірним: від поодиноких згадок за життя мислителя до оформлення у 1920-х рр. як окремої галузі гуманітарних досліджень. У радянський період домінували ідейно-політичні аспекти у вивченні життєтворчості І. Франка, тоді як діаспорні студії зберегли й розвинули проблематику, маргіналізовану в СРСР. Виокремлено сучасний період як такий, що характеризується переходом від описовості до прагматичного використання його етносоціологічних візій.
Доведено, що етносоціологічні ідеї І. Франка доцільно розглядати крізь призму поєднання раціоналізму та психологізму, що становить підґрунтя його когнітивного підходу. Адже у концепції націотворення вчений змістив акцент із суто економічних чинників суспільного розвитку до інтелектуально-морального виміру, наголошуючи на ролі особистості в соціальному прогресі.
Комплексний аналіз текстів вченого підтвердив системність і концептуальну вмотивованість його етносоціологічних ідей щодо міжетнічних відносин, національної ідентичності та культурних уявлень, а також засвідчив ефективність кількісних і якісних методів дослідження в роботі з інтелектуальною спадщиною: історико-політичний аналіз уможливив встановлення зв’язків між історичними подіями, процесами та політичними явищами; дискурс-аналіз дозволив виявити тенденції й смислові наголоси, які не були б помітні при простому текстуальному огляді; компаративний метод надав змогу систематизувати кейси використання понять, виявити схожості та відмінності потрактування, здійснення їх класифікації; контент-аналіз виступив не лише технікою, а й інструментом інтерпретації ‒ уможливлюючи новий погляд на етносоціологію І. Франка як цілісну й внутрішньо структуровану систему поглядів, що обґрунтовує необхідність власної держави як єдиної умови для розвитку особистості.
Доведено, що теоретична модель націотворення І. Франка є актуальним когнітивним ресурсом для сучасного етапу державотворення, заснованому на свідомій волі, науковому знанні, економічній самостійності та політичній незалежності. Узагальнення ідей вченого, присвячених проблематиці національного відродження, дозволило зробити висновок про наявну світоглядну еволюцію до національно-самостійницьких позицій. Адже він стає ключовою постаттю національного руху не лише як теоретик, а і як безпосередній учасник практичної реалізації цих ідей. Прагнення поєднати розробку концептуальних моделей з активною суспільно-політичною діяльністю яскраво відображене в його політичній та громадській біографії.
Внесок І. Франка у становлення національної ідентичності та громадянського суспільства полягає у виробленні цілісного уявлення про націю як «єдиний культурний організм», здатний до самостійного розвитку, у межах якого органічно поєднуються культурні, соціальні й політичні складові націотворення. Вчений послідовно наголошував на визначальній ролі національної свідомості, консолідації українців попри регіональні відмінності, а також на значенні освіти, мови, історичної пам’яті й виховання як базових чинників формування зрілої політичної нації.
Дата реєстрації
2026-07-13
Додано/оновлено в НРАТ
2026-07-13 / 2026-09-04
