Реєстраційний номер
0826U003650, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
08-09-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Протидія кіберзагрозам Національною поліцією України: організаційно-правовий аспект
Здобувач
Шаронов Андрій Павлович,
Керівник Швець Дмитро Володимирович
Опонент Рижков Едуард Володимирович
Опонент Ковальова Ольга Вікторівна
Рецензент Форос Ганна Володимирівна
Рецензент Домброван Наталія Василівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Одеський державний університет внутрішніх справ
Опис
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному обґрунтуванню та вдосконаленню організаційно-правового механізму протидії кіберзагрозам у діяльності Національної поліції України в умовах цифрової трансформації, воєнного стану та євроінтеграційного курсу держави. Актуальність теми зумовлена тим, що кіберпростір став самостійним середовищем реалізації прав
і свобод людини, надання публічних послуг і здійснення управління, водночас перетворившись на простір концентрації загроз, які вирізняються інноваційністю, латентністю, транснаціональністю та здатністю завдавати масштабної шкоди державним інтересам, критичній інфраструктурі та правам громадян. За таких умов проблематика протидії кіберзагрозам виходить за межі суто технічного реагування та набуває ознак самостійної організаційно правової проблеми, що потребує системного наукового осмислення в контексті діяльності правоохоронних органів.
У дослідженні здійснено систематизацію теоретичних підходів до розуміння кіберзагроз як правової категорії та проведено оцінку їх прикладного значення для реалізації задач Національною поліцією України щодо забезпечення публічної безпеки і порядку та протидії кіберзлочинності.
Розкрито зміст і ознаки кіберзагроз, їх місце у сучасному правовому полі, а також обґрунтовано необхідність розмежування суміжних категорій «загроза», «ризик» і «небезпека» у кіберпросторі з метою підвищення визначеності управлінських та процесуальних рішень. Окрему увагу приділено тому, що кіберзагрози у сучасних умовах слід розглядати не лише як передумову
вчинення кримінальних правопорушень, а і як чинник дестабілізації публічного управління, підриву довіри до цифрових сервісів та зниження спроможності державних інституцій ефективно виконувати свої функції.
У роботі проаналізовано нормативно-правові засади діяльності Національної поліції України у сфері протидії кіберзагрозам, а також встановлено, що багаторівневість і фрагментарність регулювання ускладнюють чітке визначення компетенцій, процедур і меж повноважень, створюють колізії у взаємодії з іншими суб’єктами кібербезпеки та породжують ризики втрати
доказової інформації. Доведено, що сучасний стан правового регулювання потребує не лише усунення термінологічної та процедурної неузгодженості, а й формування цілісної моделі функціонального розподілу повноважень між підрозділами Національної поліції України та іншими учасниками національної системи кібербезпеки.
На основі аналізу національного законодавства, стратегічних документів у сфері національної безпеки і кібербезпеки, міжнародних стандартів реагування на інциденти та практик міжвідомчої взаємодії сформульовано висновки щодо необхідності посилення координаційної спроможності, стандартизації первинного реагування та вдосконалення процедур обміну інформацією з урахуванням принципів законності, пропорційності та поваги до прав людини. Аргументується висновок щодо доцільності інституційного поєднання двох взаємопов’язаних контурів управління кіберінцидентом: технічного (локалізація, ізоляція, відновлення, забезпечення безперервності) та процесуального (належність, допустимість і достовірність цифрових доказів), що забезпечує баланс між оперативністю реагування та вимогами кримінального процесу. Обґрунтовано, що саме інтеграція цих контурів у межах єдиного організаційно-правового механізму здатна забезпечити результативність реагування на кіберінциденти без втрати доказового потенціалу цифрових даних.
У роботі звертається увага, що у період воєнного стану кіберзагрози набувають ознак елементу гібридної війни, а тому підвищуються вимоги до швидкості реагування, режимності доступу до даних, безпеки комунікацій, стійкості організації служби та узгодженості дій із суб’єктами сектору безпеки і оборони; водночас інтенсифікація реагування не повинна зумовлювати звуження процесуальних гарантій, відступ від принципів законності та пропорційності чи зниження стандартів захисту прав і свобод людини.
Підкреслено, що технологічний характер кіберінцидентів вимагає узгодження адміністративно-організаційних заходів реагування з кримінально-процесуальними вимогами щодо фіксації, збереження та подальшого використання цифрових даних як доказів. У цьому аспекті встановлено, що воєнний стан істотно трансформує пріоритети поліцейської діяльності у кіберпросторі,
посилюючи значення кіберстійкості, безперервності функціонування інформаційних систем і спеціалізованої міжвідомчої взаємодії.
Метою дослідження є розроблення науково обґрунтованих теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо вдосконалення організаційно-правового механізму протидії кіберзагрозам у діяльності Національної поліції України. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері протидії кіберзагрозам у діяльності правоохоронних органів; предметом –
організаційно-правовий механізм протидії кіберзагрозам у діяльності Національної поліції України.
Дата реєстрації
2026-07-16
Додано/оновлено в НРАТ
2026-07-16 / 2026-09-14
