Дисертація доктора філософії. Білоус Михайло Віталійович. Польський та тюркський чинники у формуванні та розвитку культури українського козацтва (кінець XV–XVIIІ ст.)

Реєстраційний номер

0826U003709, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

09-07-2026

Статус

Захищена

Назва роботи

Польський та тюркський чинники у формуванні та розвитку культури українського козацтва (кінець XV–XVIIІ ст.)

Здобувач

Білоус Михайло Віталійович,

Керівник Литвин Сергій Харитонович
Опонент Лисейко Ярослав Богданович
Опонент Козловський Сергій Орланович
Рецензент Родінова Наталія Леонідівна
Рецензент Філіна Тетяна Вікторівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Опис

Дисертаційне дослідження є комплексною науковою працею, у якій на основі широкого кола джерел та сучасної української й зарубіжної історіографії здійснено реконструкцію процесів формування соціокультурного образу та ментального профілю українського козацтва XV–XVIII ст. Актуальність теми зумовлена необхідністю переосмислення витоків української національної ідентичності в умовах сучасних державотворчих викликів. Українські землі, відомі як Terra Cosaccorum, були не лише простором воєнних конфліктів, а й територією активної міжцивілізаційної взаємодії. На відміну від традиційного трактування козацтва як ізольованої військової спільноти, дисертація розглядає його як продукт взаємодії західної та тюркської цивілізацій у межах концепції Великого Кордону. Метою дослідження стало виявлення механізмів формування козацької культури через поєднання польських і тюркських впливів. У першому розділі проаналізовано еволюцію наукових поглядів на природу козацтва – від козацьких літописів до сучасної історіографії. Важливе місце відведено працям В. Антоновича, Д. Яворницького, М. Грушевського, С. Плохія, В. Брехуненка, Т. Чухліба, а також історико-етнографічним студіям П. Куліша і М. Костомарова, які звернули увагу на подвійний характер козацької культури. Для дослідження використано міждисциплінарний підхід, що поєднує історичний, структурно-функціональний, культурно-антропологічний, семіотичний та лінгвістичний методи. Аналіз історичної лексики засвідчив органічне засвоєння полонізмів у політичній та правовій сфері й тюркізмів у військовому та побутовому середовищі. Джерельну основу роботи становлять документи Коша Запорозької Січі, Коронної метрики, дипломатичне листування, мемуари сучасників та матеріальні пам’ятки. У другому розділі досліджено вплив геополітичного положення України на формування козацької культури. Доведено, що освоєння Дикого Поля зумовило адаптацію слов’янського населення до степового середовища та рецепцію тюркських військових практик, озброєння, одягу й побуту. Водночас взаємодія з Річчю Посполитою сприяла засвоєнню європейських правових, політичних та освітніх моделей. Козацька старшина поступово сформувалася як політична еліта, сприйнявши ідеї сарматизму, Магдебурзького права й Литовських статутів. Автор переконливо показує, що східний вплив забезпечив козацтву ефективні засоби військового виживання, а західний – політичну культуру, правову свідомість і державницьке мислення. Окрему увагу приділено внутрішній соціокультурній еволюції козацтва: інституціалізації Війська Запорозького, розвитку адміністративної системи, економічної основи Січі та Гетьманщини, становленню зимівників, формуванню традиційного українського житла й розвитку освіти, мистецтва, архітектури та літератури доби бароко. Православ’я визначено ключовим чинником збереження культурної самобутності, що забезпечило поєднання східних військових традицій із західними інтелектуальними впливами та сприяло виникненню феноменів козацького бароко й образу Козака Мамая. У підсумку дисертант обґрунтовує концепцію «подвійної адаптації», відповідно до якої українське козацтво сформувалося внаслідок творчого синтезу тюркських військових практик і польсько-європейської політико-правової культури, поєднаних православною духовною традицією. Польський і тюркський чинники розглядаються не як випадкові зовнішні впливи, а як складові внутрішнього генезису козацького стану. Результати дослідження мають вагоме теоретичне й практичне значення, оскільки пропонують нову концептуальну модель розвитку українського козацтва та поглиблюють розуміння України як органічної частини європейського культурного простору з унікальним досвідом міжцивілізаційного синтезу.

Дата реєстрації

2026-07-17

Додано/оновлено в НРАТ

2026-07-17 / 2026-07-17