Реєстраційний номер
0826U004099, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
30-07-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Правові засади і тактика отримання зразків для експертизи у кримінальному провадженні
Здобувач
Тирлич Євгеній Володимирович,
Керівник Волобуєва Олена Олексіївна
Опонент Дуфенюк Оксана Михайлівна
Опонент Антощук Андрій Олександрович
Рецензент Груздь Олександр Іванович
Рецензент Литвиненко Ольга Георгіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Донецький державний університет внутрішніх справ
Опис
Дисертація є однією з перших наукових праць, в якій системно та комплексно опрацьовано процесуальний та криміналістичний аспекти отримання зразків стороною обвинувачення на стадії досудового розслідування кримінального провадження. В роботі сформульовано та обґрунтовано ряд теоретичних положень і практичних рекомендацій, що спрямовані на підвищення рівня ефективності роботи правоохоронних органів, у контексті сучасних викликів та вимог міжнародно-правових актів, що регулюють таку діяльність.
У дисертації приділено увагу розвитку інституту судових експертиз в Україні та значенню висновка експерта як самостійного джерела доказів, визначеного у ст. 84 КПК України.
Визначено, що одним із проблемних питань, які постають перед дізнавачем, слідчим, прокурором у ході досудового розслідування, є отримання зразків, необхідних для проведення судових експертиз, що регулюється ст. 245 КПК України. Водночас доводиться недостатня законодавча регламентація окремих аспектів цієї правової норми, що значною мірою негативно впливає на практику правозастосування (Додаток В) та спричиняє жваві дискусії серед науковців.
Розглянуто співвідношення понять «біологічні зразки особи» та «зразки для експертизи», які, на думку автора, співвідносяться як ціле та частина, де термін «біологічні зразки» є вужчим за змістом, ніж «зразки особи» та входить у трактуванні законодавця в останній. Також пропонується умовний поділ зразків особи на власне «біологічні зразки» та «зразки біологічного походження», як варіант більш широкого розуміння, з точки зору природи походження та сутності зразків. На підставі вищевказаних критеріїв, до власне «біологічних зразків» для експертизи автор вважає доцільним відносити: 1) частини (тканини) тіла людини: органи, кістки, волосся, зрізи нігтів, ділянки шкіри та ін.; 2) виділення як продукти життєдіяльності людини: кров (плазма), сеча, піт, сперма, слина, запах та ін.; 3) відбитки рельєфу шкіри тіла людини: пальців рук, стоп, долонь, губ, чола, вух та ін. Зразки ж почерку, підпису, голосу, мовлення (як усної) та писемної мови, інших слідів, які виникають внаслідок природної життєдіяльності людини, варто розглядати як окрему категорію «слідів біологічного походження» (небіологічних).
Наголошено, що зразки для експертизи в кримінальному провадженні слід розглядати окремо або в своїй сукупності як матеріальний обʼєкт (чи його частину), або матеріально-фіксоване відображення цього обʼєкта чи його проявів, отримані у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Такі зразки характеризуються сукупністю релевантних ознак і властивостей, що зумовлюють можливість ефективного вирішення визначених експертних завдань шляхом застосування спеціальних знань під час проведення експертизи в межах кримінального провадження.
Здійснено порівняльний аналіз діючих правих конструкцій, спрямованих на отримання зразків для експертизи у деяких державах Європейського Союзу, зокрема у Франції та в Нідерландах, встановлено їх спільні та відмінні рис. На підставі проведеного огляду виокремлено процесуальні інструменти, які доцільно розглянути на предмет регламентації в українському законодавстві, а саме: а) розроблення та впровадження на законодавчому рівні вимог до процедури отримання зразків для експертизи з детальною регламентацією дій кожного з учасників; б) посилення механізму контролю за діями правоохоронців під час проведення зазначеної СРД, зокрема шляхом запровадження можливості оскарження судової санкції на примусове відібрання зразків; в) впровадження правових норм, що надають прокурору право ініціювати у виняткових випадках (при розслідуванні особливо тяжких злочинів) примусове отримання зразків незалежно від наявності добровільної згоди підозрюваного.
Виходячи з проаналізованої практики ЄСПЛ, встановлено, що ЄКПЛ не забороняє в принципі можливість примусового медичного втручання під час кримінального провадження. Однак будь-яке втручання у фізичну цілісність особи з метою отримання доказів має бути обʼєктом винятково ретельної перевірки. Таким чином, застосування примусового відібрання зразків у ході досудового розслідування не є автоматичним порушенням зазначеної Конвенції, більше того, процесуальний порядок його проведення, який реалізовано законодавцем через необхідність отримання дозволу у слідчого судді, фактично є елементом системи «стримування і противаг», покликаний на всебічне забезпечення прав і основоположних свобод людини.
Дата реєстрації
2026-07-30
Додано/оновлено в НРАТ
2026-07-30 / 2026-07-31
