Реєстраційний номер
0826U004462, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
12-09-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Патогенетичні механізми розвитку хронічного простатиту та нові потенційні підходи до його корекції
Здобувач
Каштелян Олег Аркадійович,
Керівник Савицький Іван Володимирович
Опонент Клименко Микола Олексійович
Опонент Мирошниченко Михайло Сергійович
Опонент Федорук Олександр Степанович
Рецензент Попович Ігор Львович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Міжнародний університет
Опис
Хронічний простатит (ХП) є одним із найпоширеніших захворювань чоловіків середнього та старшого віку, що суттєво погіршує якість життя та супроводжується ускладненнями. Недостатня ефективність загальноприйнятих методів корекції зумовлює необхідність розроблення комплексних патогенетично обґрунтованих підходів, здатних одночасно впливати на різні ланки патологічного процесу.
Мета роботи - розширити й поглибити сучасні уявлення про патогенез ХП та патогенетично обґрунтувати ефективність застосування комплексу біофлавоноїдів із простатопротекторною активністю за умов експериментального ХП.
Дослідження виконано на 160 статевозрілих нелінійних щурах-самцях масою 180–200 г. ХП моделювали одноразовим ректальним введенням суміші 0,5 % скипидару та 5 % димексиду з подальшим відтворенням гіпокінетичного стресу протягом 10 діб. Тварин виводили з експерименту на 1-шу, 7-му, 14-ту та 21-шу добу розвитку ХП. Оцінювали масу передміхурової залози (ПЗ), гематологічні показники, кількість лейкоцитів у її секреті, маркери ендотеліальної дисфункції, стан перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантного захисту (АОЗ), активність протеолітичних систем, цитокіновий статус і показники репродуктивної функції.
Встановлено, що моделювання ХП супроводжувалося збільшенням відносної маси ПЗ, зменшенням маси сім’яних пухирців, підвищенням рівня лейкоцитів і ШОЕ, що підтверджує розвиток хронічного запального процесу локального та системного характеру. Від ранніх термінів спостереження виявлено зниження активності eNOS і підвищення iNOS, фактора Віллебранда та ендотеліну-1. Зазначені зміни зберігалися до 21-ї доби й свідчили про стійку ендотеліальну дисфункцію, ушкодження ендотелію та підтримання запальної реакції.
Розвиток ХП супроводжувався активацією ПОЛ і виснаженням АОЗ: підвищувалися рівні дієнових кон’югатів, ТБК-реактантів і малонового діальдегіду, знижувалися вміст вільного глутатіону та активність каталази і супероксиддисмутази. Це свідчить про системне оксидативне ушкодження та порушення структурно-функціонального стану клітинних мембран ПЗ.
Виявлено підвищення протеолітичного потенціалу секрету ПЗ, активності калікреїну та лейкоцитарної еластази, а також компенсаторне зростання активності α1-протеїназного інгібітора й α2-макроглобуліну. Отримані дані підтверджують порушення проникності гематопростатичного бар’єра та важливу роль дисбалансу калікреїн-кінінової системи і системи «протеїнази–інгібітори» у патогенезі ХП. Водночас рівні прозапальних цитокінів TNF-α, IL-6 та IL-8 підвищувалися, а протизапальних IL-4 та IL-10 знижувалися. Найвираженіший дисбаланс IL-8/IL-10 спостерігався в гомогенаті ПЗ, що засвідчує провідну роль локального цитокінового дисбалансу в підтриманні хронічного асептичного запалення.
Обґрунтовано, що експериментальний ХП, попри переважно локальне ураження ПЗ, має ознаки системного патологічного процесу. Його провідними патогенетичними механізмами є ендотеліальна дисфункція, оксидативний стрес, цитокіновий дисбаланс і порушення рівноваги протеїназ та їх інгібіторів, які тісно взаємодіють і визначають перебіг захворювання.
На заключному етапі досліджено вплив 60-добового застосування комплексу біофлавоноїдів, до складу якого входили екстракти плодів пальми повзучої, листя кропиви та кори сливи африканської, вітаміни Е і В6, цинк, амінокислоти та бета-каротин. Ефективність засобу порівнювали з базовою терапією диклофенаком натрію і тамсулозину гідрохлоридом.
Застосування комплексу біофлавоноїдів сприяло підвищенню eNOS, зниженню iNOS, фактора Віллебранда та ендотеліну-1, що свідчить про відновлення функціонального стану ендотелію. Виявлено зниження рівнів дієнових кон’югатів, ТБК-реактантів і малонового діальдегіду, підвищення вмісту вільного глутатіону, активності каталази та супероксиддисмутази. Це підтверджує пригнічення вільнорадикального окиснення, стабілізацію клітинних мембран і відновлення антиоксидантного захисту.
Під впливом комплексу нормалізувалися показники калікреїн-кінінової та протеїназно-інгібіторної систем, знижувалися еластазна й аргінін-естеразна активність у сироватці крові та секреті ПЗ. Одночасно зменшувався вміст IL-6, IL-8 і TNF-α у крові та гомогенаті ПЗ, причому найвираженіший протизапальний ефект спостерігався після 60 діб застосування засобу.
Корекція комплексом біофлавоноїдів також покращувала репродуктивну функцію: підвищувалися рівень тестостерону, вміст фруктози в сім’яних пухирцях, кількість і рухливість сперміїв та тривалість збереження їх рухливості; знижувалися рівень дигідротестостерону, активність 5α-редуктази, кислої та лужної фосфатаз, вміст андрогенових і естрадіолових рецепторів.
Отже, комплекс біофлавоноїдів чинить багатокомпонентну ендотелійпротекторну, мембраностабілізувальну, антиоксидантну, протизапальну та простатопротекторну дію. Провідним механізмом його простатопротекторного ефекту є мембраностабілізувальна активність, пов’язана з пригніченням вільнорадикального окиснення та посиленням системи антиоксидантного захисту організму.
Дата реєстрації
2026-08-10
Додано/оновлено в НРАТ
2026-08-10 / 2026-10-02
