Реєстраційний номер
0826U004553, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
21-08-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Концептуальне осмислення співвідношення моралі та права в українській правовій традиції з позицій типів раціональності
Здобувач
Багрій Юрій Михайлович,
Керівник Горінов Павло Валерійович
Опонент Кельман Михайло Степанович
Опонент Сопілко Ірина Миколаївна
Рецензент Гавронська Тетяна Володимирівна
Рецензент Макарова Олена Василівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Український державний університет імені Михайла Драгоманова
Опис
Актуальність дослідження проблеми співвідношення моралі та права в українській правовій традиції зумовлена комплексом факторів, що визначають розвиток сучасної української державності. У контексті сучасних викликів, зокрема необхідності зміцнення національної безпеки, правова система постає не лише як сукупність нормативних приписів, а як фундаментальний засіб утвердження правопорядку та інструмент захисту прав людини. Глибинне реформування цієї системи потребує опори на національну правову традицію з її потужним гуманістично-ціннісним зрізом. В умовах широкомасштабного вторгнення агресора питання національної ідентифікації набуває екзистенційного значення, а правова традиція виступає дієвим механізмом такої ідентифікації.
Необхідність відродження феномену «моралізованого права» як національної традиції зумовлена дефіцитом гуманістичного потенціалу в сучасній правовій реальності України. Багатовікова історія українського права демонструє органічну єдність етичних та правових норм, що є фундаментом для формування відповідального правового мислення як у представників владних інституцій, так і у пересічних громадян. Крім того, євроінтеграційні прагнення українського народу вимагають не лише формальної адаптації законодавства, а й глибокого засвоєння європейських правових цінностей, які історично були притаманні українській правовій культурі.
У першому розділі роботи здійснено ґрунтовний аналіз теоретико-методологічних напрацювань вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячених дисертаційній проблематиці. Досліджено еволюцію понять правової традиції, природного права, форм і джерел права, моралі та етики. Констатовано, що
попередніми дослідниками виявлено низку особливостей розвитку української правової традиції в різні епохи, проте питання співвідношення моралі та права крізь призму типів раціональності потребує окремого цілісного вивчення.
Оскільки в межах легістської (законницької) доктрини взаємозв’язок моралі та права фактично заперечується, дане дослідження виконано з позицій юснатуралістичного (природно-правового) підходу. Це дозволяє розглядати право не як волю держави, а як втілення вищих цінностей справедливості та свободи. Методологія роботи базується на принципі взаємодоповнюваності методів. Застосовано загальнонаукові методи (аналіз, синтез, дедукція), філософські (діалектичний, екзистенціально-феноменологічний, герменевтичний) та спеціально-правові (історико-правовий, соціологічно-правовий, формально-догматичний). Особливе місце посідає метод синергетики як загальнонаукова трансдисциплінарна програма, що дозволяє дослідити правову систему як відкриту самоорганізовану структуру, чутливу до морально-етичних імпульсів суспільства.
Другий розділ присвячено дослідженню морально-правового континууму як культурно-цивілізаційного феномену. Обґрунтовано, що в общинно-племінний період людина була «розчинена» в груповому «ми», а її поведінка жорстко регулювалася традиційною первісною мораллю. Кардинальні зміни відбулися в період «осьового часу», коли становлення етичних норм (добро, спільне благо, свобода, людська гідність) призвело до формування людини трансгресивного типу – особистості, здатної виходити за межі безпосереднього досвіду. Така людина завдяки категоріальному мисленню творила моралізоване право, яке, у свою чергу, формувало її як суб’єкта права.
Автор доводить, що право і мораль мають спільну термінологічну базу та схожу структуру, що включає ідеологічну, нормативну та інституційну складові. Їхня спільна функція полягає у вдосконаленні людини та гармонізації суспільного буття. Право визначено як форму буття моральних норм або «юридизовану мораль». Сутнісною характеристикою обох систем є загальнолюдські смисли та цінності.
Важливим аспектом дослідження є вплив раціональності на розвиток права. Антична цивілізація виробила «мудру раціональність», засновану на цілісності природного та людського буття. Вона була спрямована на творення змісту права, що формувало людину як громадянина. Практична раціональність римлян, навпаки, зосередилася на формі – законі як інструменті захисту власності та індивідуальної свободи. Натомість новоєвропейський раціоналізм сформував легістську парадигму, байдужу до духовності, що призвело до відмежування моралі від права та перетворення останнього на політичне знаряддя репресій у недемократичних режимах.
У третьому розділі проаналізовано розвиток української правової традиції від доби Русі до сучасності. Доведено, що традиційна свідомість давніх русичів була симбіозом божественного порядку та родоплемінної моралі. Природно-правовий світогляд формувався органічно, виходячи з «природи речей». Раціоналізм цього періоду – це раціоналізм «здорового глузду», вплетений у логіку людського досвіду. Одухотворене християнством мислення сприяло творенню морально-правової системи регуляції, що орієнтувалася на загальнолюдське.
Дата реєстрації
2026-08-13
Додано/оновлено в НРАТ
2026-08-13 / 2026-08-21
