Реєстраційний номер
0826U004596, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
21-07-2023
Статус
Захищена
Назва роботи
Хронотопічні фактори історичної поетики музики: композиторський та виконавський підходи
Здобувач
Бай Сяонань ..,
Керівник Самойленко Олександра Іванівна
Опонент Довжинець Інна Георгіївна
Опонент Ластовецька-Соланська Зоряна Миколаївна
Рецензент Казначеєва Тетяна Олександрівна
Рецензент Овсяннікова-Трель Олександра Андріївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової
Опис
У дослідженні здійснюється систематичний розгляд категорії хронотопу в загальногуманітарному та музикознавчому ракурсах, визначаються теоретичні та музично-текстологічні передумови й засади хронотопічного аналізу музики, виявляється специфіка музичних хронотопів як необхідної складової історичної поетики музичного мистецтва. Визначаються поняття про хронос і топос у європейській композиторській творчості романтичного періоду, висвітлюються хронотопічні жанрово-стильові ресурси музично-виконавської творчості, мовно-мовленнєві; пропонується епістемологічна хараеткристика хронотопічних чинників музичнотворчого процесу.
Мета дослідження полягає в тому, щоб розкрити значення хронотопічних факторів в історичній поетиці музики, їх спільність і відмінність стосовно композиторської та виконавської творчості, виявити роль темпорально-спатіальної природи музики в еволюції жанрових і стильових форм музичного мистецтва.
Методологічні основи роботи містять у собі аналітичний, порівняльно-історичний і жанрово-номінативний музикознавчі підходи, обумовлені естетико-культурологічними, літературознавчими й філософськими позиціями, феноменологічним мистецтвознавчим підходом до проблеми музичного часу, зокрема концепцією креативного часу в музиці В. Суханцевої; сучасною теорією виконавського стилю та концепцією музичної поетики О. Самойленко. Логіка дослідження обумовлена музикознавчими працями, зверненими до питань стилю в музиці, музичної семантики, музичного тексту й мови.
Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше категорія хронотопу розглядається як інструмент вивчення художньої дійсності музики; відокремлюються темпорально-спатіальні передумови історичної типології музичної творчості; визначаються хронотопічні змістові складові композиторської та виконавської творчості в їх жанрово-стильовій єдності й відмінностях; стильові ресурси музично-виконавської творчості характеризуються на основі притаманних їй хронотопічних засобів; отримують подальший розвиток та уточнення проблема часу в музичному мистецтві ХХ століття в її стильових вимірах; роль художнього хронотопу в європейській композиторській творчості романтичного періоду.
У заключних Висновках пропонуються низка заключних узагальнень, визначення опорних теоретичних позиції, що отримали підтвердження у ході аналізу літературних та музичних джерел. У тому числі, визначаються суто музикознавчі аспекти хронотопічного аналізу музичної поетики, які зумовлені специфічною природою, матеріалом музики як мистецької форми, ставленням до часу в музиці як креативного феномена, що значною мірою залежить від усно-звучного здійснення музичного задуму. Виявлення темпоральної специфіки художньої дійсності музики дозволяє характеризувати художні хронотопи як особливу мовно-технологічну сферу, що налаштована на упредметнення не лише уявлень про час, у цілому, але й на враження іманентних музично-смислових значень, позицій, здатностей.
Доводиться, що музичний образ – це хронотопічне (симультанне часове й просторове) втілення смислу у звучанні або звукове втілення хронотопічної структури смислу, сумісна часова й просторова звукова конфігурація змісту. «Музичне уявлення» обростає музичномовною тканиною, тобто виступає як конкретизація «фігури» смислу в її окремому (одиничному) композиційному втіленні – стилістичне наповнення (зміст) звукової конфігурації смислу як часу становлення музичної ідеї. Звідси репрезентація стилістичної фігури (формули, комплексу, побудови, лексеми – висловлення, деяк. ін.) як логіко-семантичного прототипу музичного часу, тобто передумови усвідомлення музичного звучання як темпорально-спатіально визначеного. Саме висвітлення темпорально-спатіальних передумов типології музичної творчості постає головним предметом пізнання при розгляді історичної поетики музики на основі широкого культурологічно-естетичного підходу, також з залученням філософських та хронологічних оцінок.
Як особливий та передбачаючий музикознавче вивчення визначається феномен інтерпретативного часу, що на сучасному етапі поєднує глобалізацію простору і міфологізацію часових установок, уявлень, входить в усі музично-творчі й музично-рефлексивні форми – композиторську, виконавську, слухацьку, музикознавчу. Він стає показовим для тої особливої поточної історичної ситуації, яку сьогодні найчастіше визначають як постсучасність – постсучасний стан культури, мистецтва.
Виокремлюються, як заслуговуючі на самостійні смислові позиції, категорії історичного, особистісного (психологічного) та концептуального часу; доводиться синонімічність явищ/понять музичного логосу та часопросторового порядку музики, їх співпадіння у сфері музичних звукообразів, звукосмислів. Розвиток поняття про хронотопічний зміст композиторської творчості та історико-типологічного підходу до нього спирається на диференціацію образних часових уявлень в музиці як конкретно-композиційних та умовно-відчужених, відвернених.
Дата реєстрації
2026-08-13
Додано/оновлено в НРАТ
2026-08-13 / 2026-08-14
