Реєстраційний номер
0826U004712, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
14-09-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Звук як екологічний медіум у мистецтві XX–XXI століть
Здобувач
Попова Наталія Олегівна,
Керівник Левицька Тетяна Федорівна
Опонент Шман Світлана Юріївна
Опонент Кравченко Анастасія Ігорівна
Рецензент Волкова Галина Вікторівна
Рецензент Андросова Дар’я Володимирівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової
Опис
Сучасна гуманітаристика дедалі частіше звертається до проблем взаємодії людини й природного середовища, що зумовлено не лише загостренням глобальної екологічної кризи, а й переосмисленням місця людини у світі. Техногенна модель цивілізації, заснована на принципах безперервного виробництва, інформаційного прискорення та споживання, поступово руйнує традиційні форми взаємодії людини з природою. Внаслідок цього ми спостерігаємо втрату цілісного сприйняття світу, відчуження від природного середовища та послаблення культурних механізмів формування екологічної свідомості. У цьому контексті особливої актуальності набуває осмислення звуку як феномена, що відкриває альтернативний спосіб взаємодії людини зі світом. На відміну від візуальної культури, звук існує у взаємодії джерела, середовища та слухача, а тому здатний виступати медіумом співбуття, міжвидової комунікації, формування екологічної культури. Саме цим зумовлена актуальність дисертаційного дослідження, присвяченого культурологічному осмисленню звуку як екологічного медіуму у мистецтві ХХ–ХХІ століть.
Метою дисертації є культурологічне обґрунтування звуку як екологічного медіуму та виявлення особливостей його функціонування у музичному мистецтві ХХ–ХХІ століть. У дослідженні запропоновано комплексний підхід до аналізу звуку, що поєднує культурологічну, музикознавчу, філософську та екософську перспективи. Це дозволяє розглядати звук не лише як фізичне або художнє явище, а як форму взаємодії людини, природи й культури, через яку формується сучасна екологічна свідомість та культура слухання.
Теоретичним підґрунтям дослідження стало культурологічне осмислення феномена звуку, здійснене на основі культурологічних праць вітчизняних науковців О. Маркової, В. Чернеця, Г. Волкової та ін., а також філософських концепцій Піфагора, Арістотеля, І. Канта, Й. В. Гете, Г. Сковороди, В. Вернадського та А. Несса. Аналіз природної організації звуку, символіки музичного мислення, української інтелектуальної традиції, ноосферної концепції та екософії дозволив простежити еволюцію уявлень про звук – від фізичного феномена до універсального культурного принципу, що забезпечує взаємодію людини, природи й культури. Обґрунтовано, що екологічний потенціал звуку полягає у його здатності формувати нову культурну парадигму, в якій слухання постає способом співбуття та пізнання світу.
У роботі доведено, що обертоновий звукоряд є не лише природною акустичною закономірністю, а й фундаментом формування європейського музичного мислення. Показано, що символіка консонансу, гармонії та числових пропорцій, започаткована піфагорійською традицією, набула онтологічного, релігійного й культурного значення, перетворивши звук на одну з універсальних моделей осмислення світу. Обґрунтовано, що еволюція музичного мислення – від середньовічної символіки гармонії до утвердження терцової системи Нового часу – відображає зміну світоглядних моделей взаємодії людини з природою.
У дисертації показано, що одним із найважливіших проявів екологічного повороту в мистецтві другої половини ХХ століття стало переосмислення звукового досвіду «нелюдських» істот. На основі праць Р. Браідотті, Ж. Дерріди, Д. Мартінеллі, Р. Пейна, Д. Ротенберга та інших дослідників проаналізовано трансформацію культурного статусу китового голосу – від біологічного сигналу до самостійного естетичного, комунікативного та культурного феномена. Встановлено, що відкриття складної структури китових вокалізацій стало одним із чинників перегляду антропоцентричних уявлень про мову, комунікацію та музичність.
В музичних інтерпретаціях китового голосу композитори та саунд-художники Дж. Крам, Дж. Кейдж, А. Пеніто, Д. Ротенберг та ін. вдаються не до наслідування природного звучання, формують нову художню модель взаємодії людини й «нелюдського» світу. Аналіз творів «Vox Balaenae», «Litany for the Whale», «Response to the Humpback Whale» та сучасних звукових інсталяцій дозволив показати, що природний звук поступово втрачає статус об'єкта художньої репрезентації та отримує роль рівноправного учасника мистецького процесу. У цьому контексті музика постає простором міжвидового діалогу, а слухання – способом подолання антропоцентричної моделі культури.
Дата реєстрації
2026-08-20
Додано/оновлено в НРАТ
2026-08-20 / 2026-09-30
