Реєстраційний номер
0826U004788, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
14-08-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Самоорганізація населення як механізм забезпечення стійкості регіонального розвитку в умовах криз
Здобувач
Миргородський Станіслав Сергійович,
Керівник Дзюндзюк Вячеслав Борисович
Опонент Бобровська Олена Юріївна
Опонент Дєгтяр Андрій Олегович
Рецензент Соболь Роман Георгійович
Рецензент Котукова Тетяна Валентинівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Опис
Дисертаційне дослідження присвячене обґрунтуванню теоретичних засад і розробленню практичних механізмів залучення потенціалу самоорганізації населення до забезпечення стійкості регіонального розвитку в умовах криз. Здійснено синтез шести теоретичних підходів до розуміння самоорганізації населення у контексті публічного управління регіональним розвитком — синергетичного, теорії соціального капіталу, інституційного, теорії складних адаптивних систем, мобілізації ресурсів та адаптивного управління; встановлено, що жоден із них окремо не забезпечує повноти осмислення самоорганізації як управлінського явища. Запропонована аналітична рамка дозволяє концептуалізувати самоорганізацію населення як триєдине явище — процес спонтанного впорядкування колективної дії, ресурс регіональної резилієнтності та рівноправного партнера органів публічної влади, що формує теоретичне підґрунтя для переходу від патерналістської до партнерської логіки публічного управління. Обґрунтовано розмежування між «стійкістю» як нормативним поняттям та «резилієнтністю» як дескриптивним; виокремлено інженерну, екологічну і трансформативну резилієнтність та доведено, що саме трансформативна є адекватним орієнтиром для регіонів, що переживають збройний конфлікт або масштабну гуманітарну кризу.
Виявлено, що активізація самоорганізації населення є закономірною відповіддю на інституційні розриви трьох типів — функціональні, масштабні та якісні, — що виникають у кризових умовах. Встановлено п’ять передумов активізації самоорганізації: попередній досвід колективної дії, рівень міжособистісної довіри, характер відносин між місцевою владою і населенням, доступність цифрових ресурсів і наявність ситуативних лідерів, — які формуються у міжкризовий час. Це обґрунтовує необхідність переорієнтації публічного управління з реактивної підтримки самоорганізації у гострій фазі на проактивне формування її передумов. Узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду дозволило встановити ключові закономірності, спільні для різних країн і типів криз: самоорганізаційний потенціал формується у міжкризовий час; державне «уможливлення» є ефективнішим за пряме управління самоорганізаційними процесами; продуктивна взаємодія потребує заздалегідь встановлених координаційних механізмів; ризик «донорної залежності» самоорганізаційних структур від зовнішнього фінансування потребує публічно-управлінського протидіяння. Розроблено методику оцінювання самоорганізаційного потенціалу регіонів — інтегральний індекс самоорганізаційного потенціалу, що розмежовує потенціал і його реалізацію та вимірює структурні передумови мобілізаційності через чотири компоненти.
Ключовим результатом стала розробка концептуальної моделі взаємодії органів публічної влади та самоорганізованих спільнот у кризових умовах. На відміну від наявних патронажної, контрактної та партнерської моделей, запропонована модель будується на мережевій логіці рівноправного взаємодоповнення суб’єктів і охоплює три взаємозалежні рівні координаційних механізмів — взаємного визнання, операційної координації та спільного навчання. Принциповими відмінностями моделі є відмова від ієрархічної логіки «залучення» на користь логіки «уможливлення», механізм гнучкого управління як здатності обох суб’єктів динамічно переглядати розподіл функцій відповідно до фази кризового циклу та введення інституту посередницьких організацій як необхідного третього суб’єкта. Обґрунтовано систему інструментів публічного управління, що охоплює п’ять взаємопов’язаних груп — правові і нормативні, фінансові і ресурсні, організаційні і структурні, кадрові і навчальні, інформаційно-комунікаційні і цифрові. Визначено стратегічні напрями розбудови системи самоорганізації населення за трьома векторами та розроблено дорожню карту реалізації на трьох горизонтах планування. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання Міністерством розвитку громад та територій України, регіональними та місцевими органами влади при розробці стратегій регіонального розвитку, програм підтримки громадянського суспільства і планів кризового реагування.
Дата реєстрації
2026-08-24
Додано/оновлено в НРАТ
2026-08-24 / 2026-08-24
