Реєстраційний номер
0826U004819, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
21-08-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Кримінальна відповідальність службової особи за зловживання владою або службовим становищем
Здобувач
Брайко Юлія Валеріївна,
Керівник Малетова Ольга Сергіївна
Опонент Клочко Альона Миколаївна
Опонент Кравчук Мар`яна Юріївна
Рецензент Янішевська Катерина Дмитрівна
Рецензент Уткіна Марина Сергіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Сумський державний університет
Опис
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному аналізу правової природи та особливостей кримінальної відповідальності службових осіб за зловживання владою або службовим становищем в умовах сучасних викликів для української державності. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю реформування кримінального права України та зниження рівня корупційної злочинності, що становить одне з найважливіших завдань сучасного етапу державного будівництва. Реформа кримінального права у сфері боротьби з корупційною злочинністю є критично важливою для забезпечення правової держави та підвищення довіри громадян до публічної влади.
У першому розділі викладено теоретико-методологічні та історико-правові основи кримінального законодавства у сфері службової відповідальності. Генезис законодавства простежено від «Руської правди», через Литовські статути і Руські суди XV–XVI століть, козацьке право Речі Посполитої, нормативні акти Російської імперії XVIII–XIX століть та Кримінальне уложення 1903 року, яке вперше систематизувало злочини службовців. Сучасні основи сформувалися у кримінальних кодексах УСРР (1922, 1927), УРСР (1960) та Кримінальному кодексі України 2001 року. Проведено порівняльно-правовий аналіз відповідальності у зарубіжних країнах: у Франції, Італії, Норвегії діють як загальні, так і спеціальні норми щодо захисту державної служби; у Німеччині, Нідерландах, Данії переважають вузькоспеціалізовані статті. Європейські країни описують об'єктивну сторону формально, тоді як у пострадянських державах застосовується матеріальний підхід. Особливо цінним є досвід Німеччини, де ефективність антикорупційної політики забезпечується поєднанням фінансового моніторингу, реєстрів недобросовісних суб'єктів господарювання та посиленого контролю за державними службовцями.
У другому розділі досліджено об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу кримінального правопорушення. Об'єктивна сторона полягає у використанні службовою особою повноважень усупереч інтересам служби, що спричинює істотну шкоду. Родовим об'єктом є суспільні відносини у сфері державної влади; видовим – нормальна діяльність органів публічної влади; безпосереднім – легальна робота конкретних органів. Використання повноважень може бути активним (ухвалення незаконних рішень) або пасивним (невиконання обов'язків). Формально «істотна шкода» та «тяжкі наслідки» визначені законом, але на практиці зводяться переважно до матеріальних показників, що звужує межі кваліфікації. Суб'єктивна сторона характеризується умислом – прямим або непрямим. Суб'єкт спеціальний – службова особа, що виконує адміністративно-управлінські або адміністративно-господарські функції. Практика Верховного Суду показує, що доведення умислу спирається на сукупність непрямих доказів.
У третьому розділі досліджено теоретико-прикладні аспекти кваліфікації та призначення покарання. Здійснено розмежування статті 364 Кримінального кодексу України зі суміжними нормами: статтею 191 (привласнення чи розтрата шляхом зловживання службовим становищем, вимагає корисливого мотиву) та статтею 365 (перевищення влади працівником правоохоронного органу). Проаналізовано декриміналізацію частини другої статті 365 стосовно осіб, які не є працівниками правоохоронних органів. Виявлено, що кваліфікуюча ознака «тяжкі наслідки» на практиці обмежена переважно матеріальною шкодою, тоді як доктрина наголошує на необхідності врахування нематеріальної шкоди – порушення конституційних прав громадян та шкоди діяльності органів державної влади. Поняття «інтереси служби», неврегульованість якого констатували Верховний Суд і Європейський суд з прав людини, потребує законодавчого уточнення.
Досліджено еволюцію санкцій статті 364 Кримінального кодексу України з 2001 по 2024 рік: суттєве підвищення штрафів, запровадження спеціальної конфіскації, уточнення строків позбавлення волі. Виявлено стійку тенденцію до пом'якшення відповідальності у правозастосовній практиці: суди нерідко застосовують штрафи та умовні вироки навіть у справах значної суспільної небезпеки. Ефективність нововведень частково нівелюється можливістю розстрочки сплати штрафів відповідно до статті 53 Кримінального кодексу України та нечіткістю критеріїв «істотної шкоди». Аналіз практики Вищого антикорупційного суду засвідчив неоднорідність підходів: із вісімнадцяти досліджених вироків одинадцять винесено на підставі угод про визнання винуватості, тоді як у решті випадків суд застосував реальні строки позбавлення волі, що свідчить про прагнення збалансувати спеціальну превенцію та процесуальну економію.
Дата реєстрації
2026-08-24
Додано/оновлено в НРАТ
2026-08-24 / 2026-08-25
