Реєстраційний номер
0826U005017, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
28-08-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Адміністративно-правовий зміст нормативного регулювання вирішення публічно-правових спорів
Здобувач
Семенов Максим Вячеславович,
Керівник Колпаков Валерій Костянтинович
Опонент Мацелик Тетяна Олександрівна
Опонент Ковбас Ігор Васильович
Рецензент Шарая Анна Анатоліївна
Рецензент Євтушенко Дар'я Сергіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Запорізький національний університет
Опис
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці цілісних комплексних досліджень, що присвячене дослідженню нормативного регулювання вирішення публічно-правових спорів.
У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення й висновки, запропоновані особисто здобувачем, зокрема:
уперше:
- підхід до розмежування понять «досудове», «позасудове» та «альтернативне» врегулювання публічно-правових спорів, при цьому визначено, що досудове врегулювання є процедурою, яка передує зверненню до суду або відкриттю судового провадження; позасудове врегулювання здійснюється поза межами судового процесу; альтернативне врегулювання охоплює сукупність способів, що спрямовані на досягнення компромісу без класичного судового вирішення спору;
- визначено розуміння судового порядку вирішення публічно-правових спорів як комплексного адміністративно-юрисдикційного механізму, що поєднує критерії визначення адміністративної юрисдикції, спеціальну адміністративну правоздатність учасників службових спорів, активну роль суду у з’ясуванні обставин справи та гарантії реального виконання судового рішення;
- запропоновано концептуальний підхід до визначення нормативної моделі ефективності вирішення публічно-правових спорів, що базується на інтеграції трьох взаємопов’язаних елементів: якості законодавчого регулювання, ефективності досудових процедур і результативності судового контролю; при цьому обґрунтовано, що ефективність такої моделі визначається не лише формальним доступом до правосуддя, а й здатністю забезпечити своєчасне, повне та обов’язкове виконання рішень, а також досягнення балансу між публічними та приватними інтересами, що покладено в основу авторських пропозицій про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про виконавче провадження»;
удосконалено:
- підхід до розуміння публічно-правового спору як матеріально-правового, процесуального, управлінського та інституційного явища, що не зводиться виключно до категорії адміністративного судочинства чи критерію розмежування судової юрисдикції, що може виникнути як внаслідок прямого порушення прав, свобод чи інтересів особи, так і у зв’язку з правовою невизначеністю щодо меж компетенції суб’єкта владних повноважень, способу реалізації публічної влади, змісту адміністративного розсуду або правового статусу учасників публічно-правових відносин; при цьому визначено сутність такого спору полягає у зіткненні правових позицій учасників публічно-правових відносин щодо законності, обґрунтованості, меж і способів реалізації публічно-владних функцій, а його належне вирішення спрямоване на відновлення правового балансу між особою, суспільством і державою;
- аргументацію впровадження дворівневої системи вирішення спорів із пріоритетом ефективного досудового врегулювання та посиленням ролі адміністративного суду як гаранта принципу пропорційності, особливо в умовах воєнного стану;
набули подальшого розвитку:
- розуміння принципів нормативного регулювання вирішення публічно-правових спорів як цілісної багаторівневої системи, що охоплює адміністративно-судочинні, досудові, примирні та медіаційні процедури; при цьому доведено доцільність розмежування понять «вирішення спору» та «врегулювання спору» як самостійних правових форм реагування на конфлікт у сфері публічно-правових відносин;
- підходи до визначення критеріїв розмежування адміністративної та цивільної юрисдикції з урахуванням концепції правовідносин із подвійною (публічно-приватною) правовою природою;
- обґрунтування доцільності створення спеціалізованих судів для окремих категорій публічно-правових спорів.
Обґрунтовано, що забезпечення ефективності нормативного врегулювання вирішення публічно-правових спорів потребує системного підходу, який охоплює процесуальні, організаційні, інституційні, кадрові та цифрові напрями. Визначено, що ключовими складовими такого вдосконалення є узгодження матеріальних і процесуальних норм, підвищення якості законодавчої техніки, забезпечення єдності судової практики, реальне виконання судових рішень та розширення доступу до правосуддя.
Доведено, що спори щодо прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення не повинні автоматично належати до справ незначної складності, оскільки мають складну правову природу та істотне значення для захисту прав особи. Обґрунтовано доцільність розвитку медіації як допоміжного, а не замінного щодо судового захисту механізму.
Встановлено, що підвищення професійної підготовки суддів та інших учасників адміністративного процесу є необхідною умовою якісного правозастосування. Зроблено висновок, що ефективна модель вирішення публічно-правових спорів має поєднувати доступність, оперативність, правову визначеність, справедливість і реальне поновлення порушених прав.
Дата реєстрації
2026-09-02
Додано/оновлено в НРАТ
2026-09-02 / 2026-10-09
