Реєстраційний номер
0826U005032, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
29-09-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Комп’ютерні технології як спосіб синергування образотворчого мистецтва у цифровий простір
Здобувач
Капустін Пилип Русланович,
Керівник Чернявський Костянтин Володимирович
Опонент Колесник Наталія Євгенівна
Опонент Небесник Іван Іванович
Рецензент Токар Марина Іванівна
Рецензент Ковальова Марія Миколаївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківська державна академія дизайну і мистецтв
Опис
Дисертація присвячена дослідженню синергії традиційних і цифрових художніх практик в образотворчому мистецтві України кін. ХХ – поч. ХХІ ст. Цифрові технології змінили усі етапи творчого процесу – від концептуалізації та формотворення до репрезентації й рецепції мистецького твору. Водночас традиційні художні практики не були витіснені, а набули нових форм взаємодії з цифровим середовищем, де традиційне й цифрове функціонують як взаємодоповнювальні складові єдиного художнього процесу. Саме тому синергія стала однією з визначальних тенденцій розвитку українського образотворчого мистецтва, а в умовах російсько-української війни – важливим засобом представлення української культури та утвердження національної ідентичності.
У першому розділі проаналізовано фахову літературу з проблематики цифрового мистецтва, наведено джерельну базу та обґрунтовано методологію дослідження. Встановлено, що проблема синергії традиційних і цифрових художніх практик та її національна специфіка залишаються лакуною у вітчизняному мистецтвознавстві. Уточнено ключові поняття та сформульовано авторське визначення «синергії традиційних і цифрових художніх практик» як форми взаємодії традиційних і цифрових художніх практик, що зі збереженням їхньої автономії породжує нову художню якість, недосяжну для кожної з них окремо.
У другому розділі простежено генезу й еволюцію цифрового мистецтва у світовому та українському контекстах і виокремлено чотири етапи його розвитку: перший етап (1950–1970-ті) – формування фундаментальної форми синергії між художнім мисленням митця і логікою обчислювального процесу, де художник – автор системи правил, а машина – їх виконавець; другий етап (1980–1990-ті) – становлення українського цифрового мистецтва завдяки формуванню інституційної моделі та інтеграція цифрових технологій у традиційні практики через появу графічних редакторів і планшетів; третій етап (2000–2010-ті) – утвердження цифрового мистецтва як самостійного напряму через розвиток фестивалів, мистецьких лабораторій і міжнародних обмінів; четвертий етап (2010–2026) – органічне включення синергії в художню практику внаслідок демократизації цифрових інструментів і трансформації артринку. Виявлено, що трансформація художніх практик під впливом цифрових технологій зумовила появу нових естетичних категорій – глітчу, піксельної та постцифрової естетики, інтерактивності й імерсивності, де технічне обмеження, цифровий збій і взаємодія з глядачем набувають художньої цінності. Водночас інтеграція цифрових практик у виставковий простір зумовила переосмислення ролі куратора, середовища та глядача.
У третьому розділі розроблено типологію форм синергії традиційних і цифрових художніх практик, що охоплює три типи: пластична синергія – реалізується на рівні художньої форми через технологічну трансформацію матеріалу, композиції, інструменту та пластичної організації традиційного твору, без зміни концептуального змісту; концептуальна синергія – виникає на рівні ідеї, коли авторська концепція ґрунтується на виявленні структурної спорідненості або протиставленні традиційних і цифрових художніх практик чи розкритті художнього потенціалу нехудожніх інструментів; середовищна синергія – виникає на просторовому та рецептивному рівнях через взаємодію фізичного й цифрового просторів, які утворюють єдине художнє середовище, що стає частиною авторського висловлювання. Водночас типи синергії можуть поєднуватися в межах одного твору, однак один із них завжди є домінуючим. Практичне втілення типології підтверджено мистецтвознавчим аналізом творів українських митців кін. ХХ – поч. ХХІ ст. Окрім того, визначено національну специфіку синергії традиційних і цифрових художніх практик в Україні, зумовлену чотирма чинниками: унікальна інституційна модель становлення цифрового мистецтва сприяла осмисленому розвитку синергії; соціально-політичний контекст зумовив використання синергії як засобу переосмислення історичної пам’яті, травматичного досвіду та національної ідентичності; орнаментальна і декоративна традиція українського народного мистецтва стала основою виявлення спільних структурних принципів традиційної й цифрової художніх систем; формування індивідуальних авторських стратегій синергії утвердило її як свідомий принцип авторської практики багатьох митців.
Змістовні висновки, які узагальнюють результати дослідження, відповідають визначеним позиціям наукової новизни, меті та завданням дисертації.
Дата реєстрації
2026-09-02
Додано/оновлено в НРАТ
2026-09-02 / 2026-09-30
