Реєстраційний номер
0826U005219, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
12-09-2026
Статус
Запланована
Чому дисертація має статус "Запланована"?
Назва роботи
Механізми організаційної адаптації до соціального розриву, спричиненого повномасштабним російським вторгненням в Україну
Здобувач
Сердюк Артем Ігорович,
Керівник Пугачова Олена Геннадіївна
Опонент Сидоров Микола Володимир-Станіславович
Опонент Бевзенко Любов Дмитрівна
Рецензент Мажак Ірина Михайлівна
Рецензент Марценюк Тамара Олегівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний університет "Києво-Могилянська академія"
Опис
Сердюк А. І. Механізми організаційної адаптації до соціального розриву, спричиненого повномасштабним російським вторгненням в Україну. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 054 «Соціологія» (05 – Соціальні та поведінкові науки). – Національний університет «Києво-Могилянська академія», Київ, 2026.
24 лютого 2022 року повномасштабне російське вторгнення в Україну спричинило соціальний розрив: ззовні нав’язаний розлад інституційних механізмів. На тій самій соціальній тканині діють два шляхи адаптації: організаційний, через формальні інституції, і самоорганізаційний, через неформальні інституції. В умовах тривалої війни вони конкурують за ресурси. Інституційна теорія, мережева теорія та теорія кризової агентності (Л. Бевзенко) пояснюють частини цього процесу, але не його популяційну взаємодію і пороги.
Об’єктом дослідження є організаційна адаптація до соціального розриву, спричиненого вторгненням. Предметом дослідження є механізми цієї адаптації та структура режимів, що виникає внаслідок їхньої взаємодії. Мета дослідження – встановити, як формальні інституційні та неформальні самоорганізаційні механізми взаємодіють як складна адаптивна система і породжують наслідки на рівні популяції. Завдання дослідження: емпірично виявити механізми; формалізувати їх в агентній моделі, відкаліброваній на воєнних даних; валідувати модель; встановити режими, точки зламу і зворотність.
Теоретично дослідження інтегрує теорію кризової агентності, інституційну та мережеву теорії, соціологію катастроф і організаційну екологію у логіці складних адаптивних систем.
Емпіричне дослідження містить 37 напівструктурованих інтерв’ю з власниками та керівниками (2022–2023) і CAWI-опитування 35 організацій (лютий 2026). У NetLogo 7.0.3 формалізовано 27 емпірично виявлених механізмів із 38 правилами поведінки. Валідація поєднує патерн-орієнтоване тестування, структурне порівняння, гіпотетичні сценарії та діагностику складних систем у 22 200 запусків моделі. Емпіричну базу доповнюють агреговані воєнні дані.
Центральним результатом є інституційний парадокс: держава потрібна для виживання організацій в умовах війни, але після певного порогу вона пригнічує неформальну адаптацію, від якої виживання також залежить. За повного державного забезпечення розширення сфери діяльності зменшується на 25,5 відсоткового пункту порівняно з відсутністю держави. Самоорганізаційний шлях перевершує організаційний, а децентралізовані конфігурації перевершують централізовані. Адаптація є диспозиційною, а не реактивною: наявні просоціальні диспозиції визначають результати сильніше, ніж гострота кризи. Три точки зламу обмежують життєздатність: воєнні втрати, інституційна спроможність і мережева зв’язність; фрагментація мережі, а не пряма дія загрози, є безпосередньою причиною загибелі організацій. Взаємодія двох шляхів породжує чотири режими: «Життєздатний», «У стані стресу», «Деградований» і «Зруйнований». Наслідки війни є вибірково незворотними: матеріальна інфраструктура відновлюється після зниження загрози, але капітал згуртованості вичерпується через активацію, якої потребує адаптація. Це стійкість без адаптації: збережена матеріальна спроможність за ослабленої соціальної тканини.
Вперше організаційну адаптацію в умовах тривалої війни визначено як складну адаптивну систему з двома шляхами, що взаємодіють, і порогами між ними; кількісно описано інституційний парадокс; продемонстровано структурну перевагу самоорганізаційного шляху; встановлено мережеву зв’язність як безпосередню умову виживання. Теорія кризової агентності, трифазна модель соціальної напруженості та патерн стійкості без адаптації набули подальшого розвитку через обчислювальну формалізацію і кількісну оцінку, зокрема через виявлення четвертого, деградованого режиму. Також створено систематичний перелік 27 механізмів, 11 з яких виявлено абдуктивно.
Дослідження удосконалює практику агентного моделювання через восьмикритеріальну оцінку доцільності його застосування і схему вибору методу валідації, що охоплює 76 сценаріїв. Результати можуть бути використані для політики воєнної стійкості та повоєнної відбудови через визначення межі, за якою регуляторне й мобілізаційне навантаження пригнічує самоорганізаційну адаптацію.
Дисертацію виконано в межах теми «Соціокультурні трансформації та динаміка соціальних нерівностей в українському суспільстві» (121U112229), НаУКМА. Вона складається зі вступу, 6 розділів, висновків, 176 джерел і 6 додатків.
Ключові слова: агентне моделювання, обчислювальні соціальні науки, механізми, організаційна адаптація, соціальна інтеграція, політичні трансформації, Україна, російсько-українська війна, війна в Україні, повномасштабне вторгнення, війна, збройний конфлікт, парадигма складності, кількісні методи, політична довіра.
Дата реєстрації
2026-09-15
Додано/оновлено в НРАТ
2026-09-15 / 2026-09-15
