Реєстраційний номер
0826U005258, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
29-10-2026
Статус
Запланована
Чому дисертація має статус "Запланована"?
Назва роботи
Забезпечення реалізації прав та законних інтересів потерпілих від воєнних злочинів у кримінальному провадженні.
Здобувач
Стеценко Дмитро Ігорович,
Керівник Пядишев Володимир Георгійович
Опонент Дикий Олег Вікторович
Опонент Спіцина Ганна Олександрівна
Рецензент Галунько Віра Миколаївна
Рецензент Лісніченко Дмитро Вікторович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Одеський державний університет внутрішніх справ
Опис
Дисертацію присвячено комплексному кримінально-процесуальному дослідженню забезпечення реалізації прав та законних інтересів потерпілих від воєнних злочинів. Актуальність обраної теми зумовлена масштабом воєнної віктимізації внаслідок збройної агресії проти України, значною кількістю постраждалих осіб, транснаціональним характером доказової інформації,
перебуванням потерпілих за межами України або на тимчасово окупованих територіях, руйнуванням документів і реєстрів, а також підвищеним ризиком повторної травматизації під час кримінального провадження. Обґрунтовано, що ефективність розслідування воєнних злочинів має оцінюватися не лише за результатами кримінального переслідування винних, а й за здатністю держави своєчасно встановити потерпілу особу, надати їй процесуальний статус, забезпечити поінформовану участь, безпеку, конфіденційність, правничу допомогу, відшкодування шкоди та доступ до національних і міжнародних правовідновлювальних процедур.
Метою дослідження є розроблення цілісної кримінально-процесуальної концепції забезпечення реалізації прав та законних інтересів потерпілих від воєнних злочинів і формулювання пропозицій щодо вдосконалення національних та транснаціональних механізмів їх участі, захисту, інформування, представництва, компенсації та відновлення порушених прав.
Об’єктом дослідження визначено кримінальні процесуальні правовідносини, що виникають і реалізуються у зв’язку із забезпеченням прав потерпілих від воєнних злочинів, а предметом – сукупність теоретичних, нормативних, організаційних і практичних засад такого забезпечення у кримінальному провадженні.
Методологічну основу роботи становить комплекс загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, зокрема системно-структурний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, соціологічний та метод правового моделювання. Емпіричну базу утворюють матеріали національної судової практики, документи органів прокуратури, міжнародних
організацій та спеціалізованих інституцій, матеріали Міжнародного кримінального суду, Eurojust і Реєстру збитків для України, а також результати анкетування слідчих, прокурорів та адвокатів.
У першому розділі розкрито теоретико-правові й нормативні засади статусу потерпілих від воєнних злочинів. Простежено розвиток уявлень про права людини, правові гарантії та механізми їх реалізації, уточнено співвідношення понять «забезпечення», «охорона», «захист» і «відновлення» прав у кримінальному провадженні. Інститут забезпечення прав учасників
кримінального провадження визначено як багаторівневу систему нормативних, організаційних і процедурних засобів, що охоплює правовий статус, діяльність уповноважених органів, процесуальний контроль, оскарження та відновлення порушених прав. Доведено, що формальна наявність прав у законі не є достатньою без створення фактичних умов для їх здійснення.
Сформульовано положення про потерпілого від воєнного злочину як спеціального суб’єкта кримінального провадження, статус якого не вичерпується загальною моделлю, закріпленою
у кримінальному процесуальному законодавстві. Його специфіку зумовлюють міжнародно-правова природа діяння, масовий або колективний характер шкоди, підвищена
вразливість, ризики переслідування, переміщення чи депортація, втрата документів, перебування за кордоном, тривалий психологічний вплив і зв’язок національного провадження з міжнародними механізмами участі та компенсації. Уточнено співвідношення категорій «потерпілий», «жертва» і «постраждала особа»: фактичне заподіяння шкоди, міжнародно-правове
визнання жертви та набуття процесуального статусу потерпілого розглядаються як взаємопов’язані, проте не тотожні юридичні площини. Обґрунтовано необхідність поєднання оперативності процесуального визнання з мінімально необхідною перевіркою зв’язку між особою, шкодою та подією воєнного злочину.
Систематизовано міжнародні стандарти забезпечення прав потерпілих від міжнародних злочинів. Встановлено, що вони охоплюють доступ до правосуддя, право бути почутим, своєчасне й зрозуміле інформування, правничу та психологічну допомогу, безпеку, повагу до приватного життя, конфіденційність, недопущення вторинної віктимізації, участь у провадженні, реституцію, компенсацію, реабілітацію, сатисфакцію та гарантії неповторення.
Зазначені стандарти мають нормативно-орієнтуюче і методологічне значення для національного кримінального процесу та повинні імплементуватися з урахуванням змагальності, презумпції невинуватості, права на захист і справедливого балансу інтересів сторін.
Другий розділ присвячено процесуальним механізмам забезпечення та реалізації прав потерпілих у кримінальному провадженні України. Доведено, що встановлення особи, своєчасне визнання потерпілим і належне інформування є вихідними умовами здійснення всього комплексу процесуальних прав.
Дата реєстрації
2026-09-18
Додано/оновлено в НРАТ
2026-09-18 / 2026-10-19