Дисертація доктора філософії. Курачик Тарас Володимирович. Теоретико-правові засади обмеження прав людини та громадянина в умовах дії правового режиму воєнного стану

Реєстраційний номер

0826U005297, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

16-09-2026

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Теоретико-правові засади обмеження прав людини та громадянина в умовах дії правового режиму воєнного стану

Здобувач

Курачик Тарас Володимирович,

Керівник Пархоменко Наталія Миколаївна
Опонент Дідич Тарас Олегович
Опонент Мерник Анастасія Муслімівна
Рецензент Львова Олена Леонідівна
Рецензент Сунєгін Сергій Олександрович

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Опис

Дисертацію присвячено комплексному теоретико-правовому та міжнародно-правовому дослідженню обмеження прав людини в умовах дії правового режиму воєнного стану. У роботі обґрунтовано концепцію «контрольованого винятку» як цілісну модель, що дозволяє державі ефективно реагувати на надзвичайні загрози, дотримуючись верховенства права і не допускаючи перетворення тимчасових обмежень на сталу складову правопорядку. Актуальність дослідження зумовлена тим, що для України проблема обмеження прав людини в умовах воєнного стану має не теоретико-абстрактний, а екзистенційний характер. Збройна агресія російської федерації спричинила запровадження правового режиму воєнного стану, дія якого багаторазово продовжувалася і триває понад чотири роки. Така тривалість змінює саму якість правових відносин: те, що розглядалося законодавцем як короткостроковий виняток, фактично набуває ознак сталого правопорядку. У дисертації цей феномен позначено терміном «нормалізація винятку», що означає поступове укорінення надзвичайних повноважень у щоденній адміністративній практиці та витіснення ними звичайних правових механізмів. Обґрунтовано, що відповіддю на цей ризик має бути не відмова від надзвичайних повноважень і не безконтрольне визнання широкої дискреції влади, а модель «контрольованого винятку», у межах якої обмеження прав зберігають усі ознаки права – нормативну визначеність, передбачуваність та доступність процедур контролю. На основі історико-правового аналізу виявлено, що вирішальним чинником правомірності надзвичайного втручання є не сама наявність загрози, а якість нормативних запобіжників, які забезпечують тимчасовість, підконтрольність і зворотність обмежень. Простежено, що від римської диктатури, афінської політичної доцільності та легістської китайської моделі до французького стану облоги і кодифікації надзвичайних режимів у XIX-XX століттях відтворюється той самий поділ на виняток, що залишається в межах правопорядку, і виняток, який цей правопорядок поглинає. Режим воєнного стану охарактеризовано як юридично визначену конструкцію, що включає шість обов’язкових змістових блоків – підстави запровадження, суб’єктний склад, процедуру, перелік заходів, темпоральні межі та механізми контролю, – і відмежовано від суміжних правових явищ: звичайних обмежень прав, дерогації, призупинення дії норми та звуження змісту суб’єктивного права. Доведено, що підміна одного з цих інструментів іншим є самостійною підставою для висновку про несумісність дій держави з її зобов’язаннями, незалежно від матеріальної виправданості заходів. Систематизовано нормативно-правові засади обмеження і дерогації в міжнародному праві: доведено кумулятивний характер вимог законності, легітимної мети, необхідності, пропорційності, недискримінаційності й тимчасовості, а також триступеневу (порогову, матеріальну, процедурну) структуру перевірки за статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обґрунтовано, що тест суворої необхідності є розширеним тестом пропорційності, доповненим доктриною збереження сутності права як самостійним критерієм допустимості обмежень, що діє паралельно з тестом пропорційності. Нормативний зміст цих критеріїв розкрито на матеріалі прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема у справах «Лоулесс проти Ірландії», «Бранніган і Мак-Брайд проти Сполученого Королівства», «Аксой проти Туреччини», «А. та інші проти Сполученого Королівства», «Мехмет Хасан Алтан проти Туреччини», «Ашінгдейн проти Сполученого Королівства»), консультативних висновків Міжамериканського суду з прав людини та позицій Комітету з прав людини Організації Об’єднаних Націй. З’ясовано, що міжнародний контроль за дотриманням стандартів обмеження є необхідним, але недостатнім компонентом, ефективність якого є похідною від якості внутрішніх фільтрів: парламентського нагляду, незалежного судового контролю, механізмів перегляду й нотифікації. Виявлено системний розрив між нормативними вимогами дерогаційного режиму і реальною практикою держав, спричинений надмірно широким тлумаченням свободи розсуду та недооцінкою процедурних елементів дерогації. Здійснено аналіз правового регулювання воєнного стану в Україні у 2022- 2026 роках, а саме механізму дерогації, системи обмежень, інституційного контролю та правозастосовної практики. Встановлено, що ця модель загалом відповідає мінімальним вимогам міжнародних стандартів, однак тривалість режиму актуалізує проблему динамічного контролю, а на рівні правозастосування виявлено неоднакове застосування критеріїв оцінювання обмежень у різних сферах правового регулювання та в практиці різних органів публічної влади. На матеріалі таких сфер, як свобода пересування, право на житло, право на справедливий суд та право мирно володіти майном, продемонстровано відсутність єдиного методологічного стандарту оцінки правомірності обмежень.

Дата реєстрації

2026-09-22

Додано/оновлено в НРАТ

2026-09-22 / 2026-10-23