Дисертація доктора філософії. Іванов Вадим Петрович. Зловживання правом у механізмі реалізації права: зарубіжний та національний досвід

Реєстраційний номер

0826U005358, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

28-09-2026

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Зловживання правом у механізмі реалізації права: зарубіжний та національний досвід

Здобувач

Іванов Вадим Петрович,

Керівник Пархоменко Наталія Миколаївна
Опонент Колодій Анатолій Миколайович
Опонент Гусарєв Станіслав Дмитрович
Рецензент Богініч Олег Леонідович
Рецензент Клещенко Наталія Олександрівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Опис

Зловживання правом належить до дискусійних категорій сучасної загальнотеоретичної юриспруденції. Визначення його правової природи, критеріїв виявлення та відмежування від правомірної реалізації суб’єктивних прав залишається предметом наукових дискусій. Практичне значення зловживання правом суб’єктами права зумовлене необхідністю оцінки їх поведінки, яка формально відповідає вимогам закону, однак суперечить його призначенню та загальним засадам права. Дослідження зловживання правом у дисертації здійснюється в контексті механізму реалізації права як складової процесу правореалізації, що пов’язана зі здійсненням суб’єктивних прав, виконанням юридичних обов’язків суб’єктами правовідносин та досягненням цілей правового регулювання. За допомогою поєднання доктринального, нормативного та правозастосовного вимірів автором простежувалось як змінювалися підходи до розуміння зловживання правом в юридичній науці, судовій практиці і яким чином вони відображаються на сьогодні. Єдиного підходу до визначення сутності зловживання правом у сучасній юридичній науці не сформовано. У різних концепціях науковці розглядають його як різновид правопорушення, форму недобросовісної поведінки, особливий спосіб реалізації суб’єктивного права або самостійне правове явище. Кожен із цих підходів відображає окремі риси досліджуваного феномену, однак не пояснює повною мірою його місце у механізмі реалізації права та особливості функціонування правового регулювання. З’ясування правової природи зловживання правом та визначення його місця у структурі правореалізації дозволяє розглядати його як особливий прояв деформації механізму реалізації права. Йдеться про ситуації, коли особа використовує надані їй правові можливості із формальним дотриманням законодавства, але спосіб їх здійснення виходить за межі функціонального призначення права та не відповідає принципам, на яких ґрунтується правове регулювання. Зловживання правом визначається автором як юридично значуща, свідомо- вольова поведінка суб’єкта права, що полягає у здійсненні суб’єктивного права або реалізації владного повноваження у формально допустимих законодавством межах всупереч їх функціональному призначенню, соціальній меті та принципам права. Поведінка відхиляється від належної моделі правореалізації, створює реальну загрозу або спричиняє шкоду правам і законним інтересам інших суб’єктів права, суспільству чи державі, що обумовлює настання юридичних наслідків. У межах запропонованої концепції по-іншому осмислюється і співвідношення зловживання правом із суміжними правовими категоріями. Його неможливо повністю ототожнити з правопорушенням, з правомірною поведінкою. Формальна відповідність закону сама по собі не свідчить про належну реалізацію права. Вирішального значення набувають декілька запитань. По- перше, чи відповідає поведінка принципам справедливості, добросовісності та розумності, на яких ґрунтується сучасний правопорядок. По-друге, чи не порушує права, свободи та законні інтереси інших суб’єктів права. Запропонована система взаємопов’язаних критеріїв виявлення зловживання правом передбачає комплексну оцінку мети поведінки суб’єкта, способу здійснення права, відповідності принципам справедливості, добросовісності, розумності, а також їх наслідків для інших учасників правовідносин. Кожен із критеріїв має самостійне значення, однак лише їх поєднання дає можливість встановити, чи відповідає реалізація суб’єктивного права його функціональному призначенню та вимогам загальних принципів права. Принципи розумності, добросовісності, справедливості виступають практичними орієнтирами для визначення меж допустимої поведінки суб’єктів правовідносин. У дослідженні вони розглядаються як загальні засади права, що окреслюють ці межі. Їх застосування забезпечує належну правову оцінку у випадках, коли формальне дотримання закону не гарантує досягнення справедливого результату. Добросовісність характеризує внутрішню спрямованість поведінки суб’єкта, що проявляється у сумлінному здійсненні прав, повазі до прав та законних інтересів інших осіб, а також утриманні від використання наданих правових можливостей усупереч їх призначенню. Справедливість забезпечує збалансованість приватних і публічних інтересів під час реалізації права. Для оцінки розумності визначальними є пропорційність обраного способу здійснення права, його доцільність та відповідність меті правового регулювання. Факт зловживання правом не можна встановити лише шляхом перевірки формальної відповідності поведінки вимогам законодавства. Враховуються мета здійснення суб’єктивного права, спосіб його реалізації, характер поведінки суб’єкта, її вплив на права й законні інтереси інших учасників правовідносин, а також обставини, за яких відповідне право було реалізоване.

Дата реєстрації

2026-10-01

Додано/оновлено в НРАТ

2026-10-01 / 2026-10-21