Реєстраційний номер
0826U005375, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
19-11-2026
Статус
Запланована
Чому дисертація має статус "Запланована"?
Назва роботи
Новітні технології в хірургічному лікуванні післяопераційної злукової кишкової непрохідності
Здобувач
Лисиця Василь Вікторович,
Керівник Іванько Олександр Вікторович
Опонент Польовий Віктор Павлович
Опонент Капшитар Олександр Васильович
Опонент Бурак Андрій Євгенович
Рецензент Слонецький Борис Іванович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
Опис
Післяопераційна злукова кишкова непрохідність (ПЗКН) залишається однією з найактуальніших проблем ургентної абдомінальної хірургії. Незважаючи на значний прогрес у розвитку малоінвазивних технологій, удосконалення методів інструментальної візуалізації та впровадження сучасних підходів до хірургічного лікування, внутрішньочеревні злуки й надалі залишаються провідною причиною розвитку тонкокишкової непрохідності після оперативних втручань. Захворювання характеризується високою частотою рецидивів, повторних госпіталізацій і оперативних втручань, значним ризиком розвитку ішемії та некрозу кишечника, внутрішньочеревної гіпертензії, абдомінального компартмент-синдрому, післяопераційних ускладнень і летальності. Крім медичних наслідків, ПЗКН супроводжується значними соціально-економічними втратами, що зумовлені тривалим стаціонарним лікуванням, високою вартістю оперативних втручань, повторними госпіталізаціями та стійким зниженням якості життя пацієнтів.
За даними сучасних досліджень, післяопераційні внутрішньочеревні злуки формуються у більшості пацієнтів після абдомінальних операцій, а частота рецидиву злукової кишкової непрохідності (ЗКН) після першої госпіталізації досягає 21 %. Ризик повторних епізодів прогресивно зростає після кожного наступного оперативного втручання. Частота конверсії лапароскопічного адгезіолізу у відкриту операцію, за даними різних авторів, становить 10–39 %, частота ятрогенних ушкоджень кишечника сягає 22 %, а післяопераційна летальність коливається від 3 до 35 %. Незважаючи на значну кількість досліджень, остаточно не визначено оптимальні критерії вибору лікувальної тактики, показання до лапароскопічного адгезіолізу, можливості сучасної інтраопераційної візуалізації та шляхи профілактики післяопераційних ускладнень і рецидивів, що й зумовило актуальність проведеного дослідження.
Мета дослідження – поліпшити результати хірургічного лікування хворих на ПЗКН шляхом удосконалення діагностичного алгоритму, оптимізації вибору лікувальної тактики, впровадження сучасних методів інструментальної візуалізації, розроблення та клінічного застосування новітніх технологій адгезіолізу, а також прогнозування результатів відновлення прохідності кишечника.
Для досягнення поставленої мети було визначено такі основні завдання:
1. Вивчити особливості клінічної симптоматики та епідеміологічні закономірності набутої ЗКН у структурі гострої хірургічної патології органів черевної порожнини.
2. Визначити діагностичну цінність, послідовність та обсяг застосування візуалізаційних методів обстеження залежно від клінічного перебігу та тривалості захворювання, отриманих результатів дослідження.
3. Обґрунтувати диференційований підхід до лікування хворих зі ЗКН залежно від ступеня тяжкості клінічного перебігу, вираженості гемодинамічних порушень і змін моторно-евакуаторної функції кишечника.
4. Розробити нові та вдосконалити наявні методи хірургічного лікування ЗКН з урахуванням функціонального стану кишечника, локалізації патологічного процесу, його поширеності та ступеня порушення кровопостачання.
5. Оцінити ефективність диференційованого підходу до хірургічного лікування ЗКН залежно від застосованих методів відновлення прохідності кишечника з урахуванням показників якості життя пацієнтів.
Дослідження виконано на підставі аналізу результатів лікування 314 пацієнтів із ПЗКН віком від 16 до 85 років, які перебували на лікуванні у 2006– 2019 роках. До контрольної групи включено 163 (51,91 %) пацієнтів, які проходили лікування у 2006–2012 роках із застосуванням загальноприйнятих підходів до діагностики та хірургічного лікування. Досліджувану групу становив 151 (48,09 %) пацієнт, який лікувався у 2013–2019 роках із використанням удосконаленого діагностично-хірургічного алгоритму.
Групи були зіставними за статтю, віком, основними причинами розвитку спайкового процесу та клінічними характеристиками захворювання.
Комплексне обстеження пацієнтів включало клінічні, лабораторні та інструментальні методи дослідження. У досліджуваній групі діагностичний алгоритм доповнено ультразвуковим дослідженням із кольоровою доплерографією, комп’ютерною та магнітно-резонансною томографією, а також діагностичною лапароскопією за відповідними показаннями. Диференційований підхід до використання сучасних методів візуалізації забезпечував комплексну оцінку локалізації та характеру кишкової непрохідності, стану кишкової стінки, вираженості порушень кровопостачання й ступеня внутрішньочеревної гіпертензії, що використовували для обґрунтування вибору оптимальної лікувальної тактики.
Хірургічне лікування здійснювали з використанням відкритого або лапароскопічного доступу відповідно до клінічного стану пацієнта, поширеності спайкового процесу, ступеня внутрішньочеревної гіпертензії та технічної можливості безпечного виконання лапароскопічного втручання.
Дата реєстрації
2026-10-02
Додано/оновлено в НРАТ
2026-10-02 / 2026-10-02
