Реєстраційний номер
0826U005452, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
19-10-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Роль стратегічних комунікацій в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення України
Здобувач
Науменко Марина Михайлівна,
Керівник Остапенко Марина Анатоліївна
Опонент Калініченко Богдан Михайлович
Опонент Гапоненко Віра Анатоліївна
Опонент Корнієнко Валерій Олександрович
Рецензент Захаренко Костянтин Володимирович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Український державний університет імені Михайла Драгоманова
Опис
У дисертації здійснено комплексне політологічне дослідження ролі стратегічних комунікацій України в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення. Стратегічні комунікації розглянуто як складову політичного управління та державної політики, пов’язану з досягненням стратегічних цілей, реалізацією національних інтересів, координацією діяльності державних інституцій та взаємодією з внутрішніми і зовнішніми аудиторіями.
Актуальність дослідження зумовлена трансформацією ролі стратегічних комунікацій після початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України. Воєнний стан посилив значення оперативної, достовірної та узгодженої комунікації державних інституцій, протидії дезінформації, підтримання суспільної стійкості та міжнародної підтримки. Одночасне виконання Україною завдань відновлення, реформування, європейської інтеграції та довгострокового розвитку зумовлює потребу в послідовному поясненні політичних рішень, підтриманні суспільної довіри, залученні громадян і міжнародних партнерів.
Метою дисертаційного дослідження є комплексний політологічний аналіз ролі стратегічних комунікацій України в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення, визначення особливостей взаємодії їх безпекового й відновлювального напрямів та теоретичне обґрунтування авторської моделі
стратегічних комунікацій держави, що поєднує оборонно-кризовий і конструктивно-інноваційний компоненти.
Стратегічні комунікації у дослідженні визначено як системне, координоване та цілеспрямоване використання комунікативних ресурсів держави для досягнення стратегічних цілей, взаємодії з цільовими аудиторіями та реалізації національних інтересів. Хронологічні межі дослідження охоплюють переважно 2022–2026 роки, що дає змогу простежити трансформацію стратегічних комунікацій від початку повномасштабної збройної агресії до етапу одночасної реалізації безпекових і відновлювальних завдань. Для висвітлення передумов становлення сучасної системи стратегічних комунікацій України залучено також матеріали попередніх періодів.
Теоретико-методологічну основу дослідження становить поєднання загальнонаукових і спеціальних методів. Системний і структурно-функціональний підходи використано для аналізу стратегічних комунікацій як сукупності взаємопов’язаних елементів та визначення функцій їх основних суб’єктів. Інституційний і неоінституційний підходи застосовано для дослідження розвитку державних інституцій, нормативних засад їх діяльності та механізмів координації. Ситуаційний і кризовий підходи дали змогу простежити адаптацію інформаційної політики до змін політичного та безпекового середовища. Аксіологічний, дискурсивний і наративний підходи використано для аналізу демократичних цінностей, суспільної довіри, стратегічних наративів і способів пояснення політичних рішень. Застосовано також елементи порівняльного аналізу та прогнозування, аналіз нормативно-правових документів.
Складову емпіричної основи дослідження становлять результати опитування, проведеного в межах проєкту LIFE D2R, що реалізується за підтримки Програми LIFE Європейського Союзу. Опитування охопило 147 представників зацікавлених сторін із різних регіонів України (Додатки Б-Д). Кількісні результати доповнено матеріалами фахових обговорень із
представниками територіальних громад. У дослідженні ці матеріали використано для аналізу комунікаційної складової процесів відновлення, зокрема взаємодії між органами публічної влади, територіальними громадами та іншими зацікавленими сторонами, потреб у міжінституційній координації, доступності регуляторної інформації, прозорості, партнерській взаємодії та обміні знаннями.
Емпіричну базу доповнюють нормативно-правові акти та стратегічні документи України, офіційні матеріали органів державної влади, спеціалізованих інституцій у сфері стратегічних комунікацій і протидії дезінформації, документи та аналітичні матеріали Європейського Союзу, Організації Північноатлантичного договору, Організації Об’єднаних Націй, Організації економічного співробітництва та розвитку, Світового банку та інших міжнародних організацій. Використано також матеріали міжнародних конференцій з відновлення України, цифрової платформи DREAM та міжнародних проєктів у сфері відновлення.
Під час підготовки дисертації засоби штучного інтелекту використовувалися виключно як технічний інструмент підтримки роботи з текстом, зокрема для мовного редагування, стилістичного вдосконалення та впорядкування структури окремих фрагментів. Визначення наукової проблематики, побудова дослідницької логіки, здійснення аналізу, інтерпретація матеріалу, формулювання висновків і наукових результатів виконувалися авторкою самостійно. Відповідальність за зміст, достовірність і коректність викладених положень повністю належить автору.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні взаємозв’язку безпекового й відновлювального напрямів стратегічних комунікацій держави та розробленні авторської моделі, що поєднує оборонно-кризовий і конструктивно-інноваційний компоненти.
Дата реєстрації
2026-10-15
Додано/оновлено в НРАТ
2026-10-15 / 2026-10-20
