Дисертація доктора філософії. Савинський Сергій Миколайович. Правова визначеність у судовому правозастосуванні

Реєстраційний номер

0826U005508, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

16-10-2026

Статус

Запланована   Чому дисертація має статус "Запланована"?

Назва роботи

Правова визначеність у судовому правозастосуванні

Здобувач

Савинський Сергій Миколайович,

Керівник Кубко Євген Борисович
Опонент Дідич Тарас Олегович
Опонент Остапенко Ганна Зіновіївна
Рецензент Сунєгін Сергій Олександрович
Рецензент Клещенко Наталія Олександрівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Опис

В дисертації на основі сучасних методів наукового пізнання досліджені теоретико-правові аспекти правової визначеності у судовому правозастосуванні. Робота присвячена з’ясуванню загальних підходів до розуміння змісту правової визначеності та визначенню найбільш ефективних способів її забезпечення у судовому правозастосуванні в контексті сучасних завдань та викликів, пов’язаних, передусім з євроінтеграційними процесами в державі, а також з повномасштабним вторгненням. Актуальність теми зумовлена необхідністю реального, а не декларативного забезпечення верховенства права, подолання системного напруження між викликами воєнного стану та обов’язком держави щодо гарантування непорушності прав людини. В умовах динамічних змін нормативно-правової бази та суттєвого розширення дискреційних повноважень органів державної влади саме судова система виступає головним гарантом дотримання принципу верховенства права. У роботі розкрито генезу концепції правової визначеності загалом та у сфері судового правозастосування зокрема, та зроблено висновок про те, що спочатку звичай, а далі правовий звичай стали першими формами забезпечення визначеності у суспільних відносинах. По суті, еволюція правової визначеності розпочинається від формального врегулювання суспільно значимих відносин до встановлення вимог щодо стабільності, оприлюднення та якості змісту закону. Розвиток доктринальних уявлень про правову визначеність відбувався шляхом переходу від суто нормативного сприйняття якості закону до розробки конкретних критеріїв його практичної реалізації. Водночас нормативна чіткість є лише однією зі складових цього еволюційного процесу. Таким чином, наукові концепції різних періодів акумулюються у вимогах як до самого законодавства, так і до механізмів його виконання, спрямовуючись на досягнення єдиної мети – забезпечення стану юридичної захищеності особи та стабільності правопорядку у суспільстві й державі. Сформульовано авторську дефініцію поняття «правової визначеності», як самостійний принцип та, водночас, складову принципу верховенства права, що забезпечує передбачуваність, стабільність, послідовність і зрозумілість правового регулювання та правозастосування, створює для особи можливість обґрунтовано передбачати правові наслідки своєї поведінки й діяльності органів публічної влади, а також включає вимогу чіткого нормативного визначення підстав, меж, способів і процедур можливого втручання у права, свободи та законні інтереси особи чи суб’єкта владних повноважень, як за наявності на це згоди, так і за її відсутності. Запропоновано доповнити розгляд правової визначеності у вузькому та широкому значеннях, що дозволить відокремити факт встановлення критеріїв до правозастосовної та правотворчої діяльності від фактичного їх дотримання (вузьке значення) та характеристику такого стану відносин, коли суб’єкти можуть прогнозувати наслідки нормативно-правового регулювання з великою ймовірністю (широке значення). Зокрема, у вузькому значенні правова визначеність – це сукупність формально визначених критеріїв здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності (вимоги до прийняття, промульгації, дії та застосування нормативно-правових актів), що переслідують мету досягнути стану правової визначеності у суспільстві. У широкому – це стан відносин у державі, що характеризується встановленням у суспільстві значної ймовірності передбачуваності правових наслідків діянь та рішень, стабільною поступальністю законодавчих змін, що забезпечується дотриманням формально визначених критеріїв здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності. Обґрунтовано висновок, що в умовах науково-технічного розвитку зміст принципу правової визначеності зазнає сутнісної еволюції, інтегруючи в собі елементи принципу перестороги у випадках, коли точний масштаб загроз та негативних наслідків для суспільства є достеменно невідомим, у зв’язку із чим доведено, що належне виконання державою своєї функції щодо забезпечення прав і свобод людини не може бути реалізоване повною мірою поза контекстом новітньої трансформації змісту зазначего принципу. Удосконалено теоретико-правове розуміння принципу верховенства права шляхом обґрунтування визначальної ролі правової визначеності як його структурного елемента, що забезпечує реальний, а не декларативний вплив права на суспільні відносини. Доведено, що принцип правової визначеності перебуває у тісному взаємозв’язку з іншими компонентами верховенства права та взаємодоповнює їх на засадах паритетності, взаємозалежності та системності.

Дата реєстрації

2026-10-26

Додано/оновлено в НРАТ

2026-10-26 / 2026-10-26