Дисертація доктора філософії. Кононенко Олександр Васильович. Заліснення теренів південно-східної України як інструмент трансформації степового ландшафту у XⅠX – 1-й половині XX ст.

Реєстраційний номер

0826U005538, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

04-11-2026

Статус

Запланована   Чому дисертація має статус "Запланована"?

Назва роботи

Заліснення теренів південно-східної України як інструмент трансформації степового ландшафту у XⅠX – 1-й половині XX ст.

Здобувач

Кононенко Олександр Васильович,

Керівник Мільчев Володимир Іванович
Опонент Корновенко Сергій Валерійович
Опонент Темірова Надія Романівна
Рецензент Білівненко Сергій Миколайович
Рецензент Кривко Ірина Миколаївна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Запорізький національний університет

Опис

Дослідження присвячено висвітленню історичних обставин процесу заліснення теренів південно-східної України. Основною метою є реконструкція розвитку мережі лісових господарств регіону та аналіз ходу робіт зі зміни степового ландшафту, які проводилися впродовж ХІХ й до середини XX ст. У процесі було з’ясовано, що стан наукової розробки теми не має ознак завершеності: наукові публікації є спорадичними та не розкривають повністю всієї складної проблематики. Це твердження є справедливим до комплексу наукових праць, виокремлених автором в межах всіх етапів розвитку наукової думки – як історіографічної, так і природничої, випродукованої від середини XІX ст. й до сьогодення. Відповідно, поява комплексного дослідження, присвяченого екологічній історії українського степу є очікуваною й актуальною. Основу дисертаційного дослідження становлять матеріали з центральних і місцевих архівів України: актова й діловодна документація органів влади й профільних відомств, які діяли в регіоні в ХІХ–ХХ ст. й опікувалися лісовою галуззю господарства. Разом з архівними матеріалами в роботі було задіяно широке коло наративних джерел, зображальних і картографічних матеріалів, публікацій з періодичних видань. Застосування міждисциплінарного методологічного інструментарію дало авторові змогу розглянути ландшафтні трансформації як цілісний та послідовний процес, який розвивався в тісному симбіозі з суспільним життям. Преамбулою до основного змісту роботи став сюжет, що висвітлив практики запорозьких козаків у сфері охорони байрачних лісів. Ця діяльність «на випередження» просувала ідеї заліснення степу. Було з’ясовано, що за часів Російської імперії, у XІX – на початку XX, роботи зі зміни степового ландшафту провадили: 1) державні лісові станції; 2) приватні господарства місцевих поміщиків; 3) громади; 4) окремі представники іноземних колоністів. Найбільш знаними та успішними піонерами степового лісорозведення були поручик В. Графф, херсонський поміщик В. Скаржинський, меноніт Й. Корніс. Створені за урядової ініціативи Великоанадольське та Старобердянське лісництва були першими лісовими господарствами південно-східної України, які існують і до сьогодні. Було доведено, що селянська реформа 1861 р., попри свій прогресивний у соціальному плані характер, спричинила занепад як ідей, так і практик зі степового лісорозведення. Лише низка посух і неврожаїв, що спричинила масштабний голод 1891 – 1892 рр., надала нового поштовху до робіт з трансформації ландшафту. Робилось це на науковій основі, за підтримки держави: «Особлива експедиція» В. Докучаєва згуртувала провідних науковців, як-от: Г. Висоцького, П. Костичева, В. Вернадського. Їх основним досягненням стало налагодження роботи мережі польових дослідних станцій у степовому регіоні. Події Першої світової війни та Революції повністю зупинили розвиток степового лісорозведення на теренах степових українських губерній. Відсутність палива в містах та селах незаліснених регіонів країни призвели до майже повного знищення лісонасаджень. Короткочасність контролю Степу українськими урядами впродовж 1917 – 1920 рр. стала на перешкоді реалізації власної політики у сфері лісоохорони. Встановлення радянської влади лише погіршило ситуацію. Особливо негативно відзначилася на ниві знищення невеликих осередків лісу в степу т.зв. «Трудова армія», яка проводила заготівлю палива на території міст та селищ у 1921 – 1923 рр. Нетривалий період НЕПу також не посприяв відродженню лісової галузі: сільське господарство УСРР було зосереджено на товарному виробництві зернових культур. Згортання приватних ініціатив, включно із встановленням планової економіки та колективізацією, як інструментами більшовицької диктатури, дозволило, використовуючи рабську працю селян, взятися до вирішення давно назрілих проблем заліснення степу. На всесоюзній «Конференції по боротьбі із засухою» (1932) було проголошено всебічну підтримку робіт зі степового лісорозведення та меліорації українських степів. Гучні гасла не було реалізовано через Голодомор, виснаження та фізичне знищення селянства. У зазначений період часу розвиток степових лісових господарств було майже припинено. Лісові господарства запорізького краю та сусідніх областей спрямували роботу на розвиток «побічних користувань» (здача землі в оренду під пасовиська та городи, виготовлення з лози товарів широкого вжитку). Така діяльність давала змогу підтримувати існування лісових господарств, але розвиток лісонасаджень був припинений на довгі роки. Бойові дії та окупація 1941 – 1943 рр. украй негативно позначились на стані лісових господарств і насаджень Запорізької та інших сусідніх областей УРСР. Німці та їх союзники розглядали залишки насаджень суто як ресурсну базу - паливо й будматеріали, що стало причиною критичного виснаження лісового потенціалу регіону.

Дата реєстрації

2026-10-30

Додано/оновлено в НРАТ

2026-10-30 / 2026-10-30