Стаття. Санжаров Валерій Анатолійович. Внесок В’єнського Собору 1311–12 років у розвиток середньовічного канонічного права

Реєстраційний номер

2122U000483, Матеріали видань та локальних репозитаріїв

Категорія

Стаття

Назва роботи

Внесок В’єнського Собору 1311–12 років у розвиток середньовічного канонічного права

Автор

Санжаров Валерій Анатолійович
Мацелик Михайло Олексійович
Санжарова Галина Федорівна
Sanzharov Valery Anatoliiovych
Matselyk Mykhailo Oleksiiovych
Sanzharova Galina Fedorivna

Дата публікації

01-01-2022

Постачальник інформації

Державний податковий університет

Першоджерело

https://ir.dpu.edu.ua/handle/123456789/1180

Видання

Державний податковий університет

Опис

Стаття присвячена дослідженню причин скликання, підготовки і організації роботи, сутності постанов (конституцій, декретів) та їхньої значущості для розвитку канонічного права єдиного в ХІV ст. загальноцерковного собору – а саме В’єннського собору 1311–1312 рр. Авторами констатовано, що В’єннський собор продовжує традиції, закладені попередніми соборами західної церкви, та демонструє подальше зростання ефективного здійснення папством законодавчої влади. Зазначено, що багато питань, пов’язаних з роботою В’єннського собору, довгий час залишалися спірними: дата остаточного оприлюднення конституцій, офіційне набуття чинності соборними постановами; кількість постанов і їх точний зміст; етапи складання соборних декретів (яких саме корегувань зазнав первинний текст). Висловлено думку, що сучасний стан документації усе ще не дозволяє зробити остаточні висновки з цих питань. Доведено, що В’єннський собор відіграв важливу роль у започаткуванні адміністративних, фінансових, судових реформ римських понтифіків авіньйонського періоду. З’ясовано, що головними особливостями В’єннського собору є: 1) вибірковий виклик папою єпископів, як правило, лише по два з кожної церковної провінції (тобто менша порівняно із середньою для соборів ХІІІ ст. кількість учасників); 2) скорочена загальна кількість сесій до трьох (між першою і другою п’ять з половиною місяців, тоді як у XIII столітті кожні 8–20 днів); 3) система комісій для виробки рішень; письмові звіти; 4) звіти готували окремо від різних націй під керівництвом кардиналів і за участю папи; 5) подання («граваміна») були упорядковані в рубрики і зберігалися за географічним поділом. Автори дійшли висновку, що собор сприяв юридичному обґрунтуванню папської приматії, подальшому зростанню прерогатив римських понтифіків у церкві й авторитету середньовічної західної церкви в тогочасному суспільстві. The article is devoted to the study of the reasons for the convocation, preparation and organization of the work, the essence of the resolutions (constitutions, decrees) and their significance for the development of the unified canon law in the 14th century. of the general Church Council – namely the Council of Viennе of 1311–1312. The authors state that the Council of Viennе continues the traditions established by the previous councils of the Western Church and demonstrates the further growth of the papacy's effective exercise of legislative power. It was noted that many issues related to the work of the Council of Viennе remained controversial for a long time: the date of the final promulgation of the cathedral constitutions, the official entry into force of the cathedral decrees; the number of council resolutions and their exact content; stages of drawing up resolutions (which corrections were made to the original text). The opinion is expressed that the current state of documentation still does not allow to draw final conclusions on these issues. It is proved that the Council of Viennе played an important role in initiating the administrative, financial, and judicial reforms of the Roman pontiffs of the Avignon period. It has been found that the main features of the Council of Viennе are: 1) selective calling by the pope of bishops, as a rule, only two from each church province (that is, the number of participants is smaller compared to the average for the cathedrals of the 13th century); 2) reduced the total number of sessions to three (between the first and second five and a half months, while in the 13th century every 8–20 days); 3) a system of commissions for making decisions; written reports; 4) reports were prepared separately from different „nations‟ under the leadership of the cardinals and with the participation of the pope; 5) submissions („gravamina‟) were organized into categories and stored by geographical division. The authors came to the conclusion that the Council contributed to the legal justification of the papal primacy, the further growth of the prerogatives of the Roman pontiffs in the Church and the authority and weight of the medieval Western Church in the contemporary society.

Додано/оновлено в НРАТ

2024-04-05