Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 2122U005709, Матеріали видань та локальних репозитаріїв Категорія Стаття Назва роботи Значення соборного законодавства для реформи Церкви та розвитку канонічного права в ХІІ столітті: Латеранські Собори 1123, 1139, 1179 років Автор Дата публікації 01-01-2022 Постачальник інформації Державний податковий університет Першоджерело https://ir.dpu.edu.ua/handle/123456789/1078 Видання Видавничий дім "Гельветика". Опис Стаття присвячена дослідженню постанов (конституцій, декретів) трьох загальноцерковних Латеранських Соборів ХІІ ст. (1123, 1139, 1179 роки). Авторами констатовано, що усі три Латеранські собори ХІІ ст. належать до однієї традиції та ілюструють все більш ефективне здійснення папством законодавчої влади. Усі три собори були великими церковними зібраннями (кожен фактично був більшим за попередній) епохи правничого ренесансу в Західній Європі: рецепції римського права, виокремлення громадянського та канонічного права від теології, поява факультетів права і докторських ступенів з обох прав в європейських університетах. Висловлено думку, що Собори, реформа та відродження канонічного права, папської та єпископської влади були тісно взаємопов’язані, оскільки суттєвою основою реформаторського руху було повторне утвердження та перевизначення дисциплінарної влади церковної ієрархії, що було кульмінацією програми реформ. Доведено, що папські та легатські Собори на протязі понад століття демонстрували і юридично закріплювали першість (приматію) пап. Відзначено, що Третій Латеранський Собор був демонстрацією відновленої єдності Латинської Церкви та визнанням папського керівництва в ній. З’ясовано, що соборні декрети повністю або частково увійшли до «Декрету» Граціана і, таким чином, стали основою для академічного вивчення канонічного права в Болоньї та інших школах права, а також для його застосування в усіх церковних судах Європи. Обґрунтовано, що Собори відображають зростаючу церковну централізацію під владою папства, але ще важливіше, що вони свідчать про зростання доцентровості – тенденції звертатися до центру за підтримкою та владою – паралельно зі зростанням апеляційної юрисдикції папства. Автори дійшли висновку, що Латеранські собори ХІІ ст. демонструють зростаючу прихильність до правової та інституційної єдності всередині Латинської Церкви та сприяють зростанню авторитету та ваги середньовічної західної церкви в тогочасному суспільстві. The article is devoted to the study of the constitutions (decrees) of the three general councils of the Western Church of the XII century (Lateran Councils 1123, 1139, 1179). The authors state that all three Lateran Councils of the 12th century belong to the same tradition and illustrate the increasingly effective exercise of legislative power by the papacy. All three councils were large ecclesiastical assemblies (each larger than the previous one) of the legal renaissance in Western Europe: the reception of Roman law, the separation of civil and canon law from theology, the emergence of law faculties and doctorates in European universities. It is argued that the Councils, the reform and revival of canon law, papal and episcopal authority were closely intertwined, as an essential basis for the reform movement was the re-establishment and redefinition of the disciplinary authority of the church hierarchy, culminating in the reform program. It has been proved that papal and legate councils have demonstrated and legally established the primacy of popes for over a century. It is noted that the Third Lateran Council was a demonstration of the restored unity of the Latin Church and recognition of the papal leadership in it. It has been found that the Council’s decrees were fully or partially included in Gratian’s “Decree” and thus became the basis for the academic study of canon law in Bologna and other schools of law, as well as for its application in all ecclesiastical courts of Europe. It is argued that the Councils reflect the growing ecclesiastical centralization under the papacy, but more importantly, they show an increase in eccentricity – a tendency to turn to the center for support and power – as the papal appellate jurisdiction grows. The authors concluded that the Lateran Councils of the twelfth century demonstrate a growing commitment to legal and institutional unity within the Latin Church and contribute to the growing authority and weight of the medieval Western Church in contemporary society. Додано в НРАТ 2025-07-17 Закрити