Реєстраційний номер
2124U012953, Матеріали видань та локальних репозитаріїв
Категорія
Текст
Назва роботи
Віддалені результати хірургічного лікування хронічної критичної ішемії при атеросклеротичному ураженні артерій нижніх кінцівок
Long-term results of surgical treatment of chronic critical ischemia in atherosclerotic lesions of the arteries of the lower extremities
Автор
Попович Ярослав Михайлович
Корсак В’ячеслав Васильович
Болдіжар Патріція Олександрівна
Крічфалушій Роман Іванович
Popovych Yaroslav Mykhailovych
Korsak Vyacheslav Vasylovych
Boldizhar Patritsiya Oleksandrivna
Krichfalushii Roman Ivanovych
Дата публікації
01-03-2024
Постачальник інформації
Ужгородський національний університет
Першоджерело
https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/62188
Видання
Український журнал клінічної хірургії
Опис
Вступ. Захворюваність та смертність від серцево-судинних захворювань залишається на першому місці у Світі. При ураженні магістральних артерій на перший план виступає облітеруючий атеросклероз. Характерною рисою облітеруючих захворювань є їх хронічний прогресуючий перебіг, що призводить до хронічної критичної ішемії, мультифокальне ураження, виражене ураження дистального артеріального русла. Частота облітеруючих захворювань та хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок зростає з віком. Поширеність хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок у осіб старших за 60 років досягає 35 – 50%. При цьому, незважаючи на весь арсенал відкритих, ендоваскулярних та гібридних втручань, загроза високої ампутації нижньої кінцівки та смерті досягає 50% спостережень протягом року.
Мета дослідження. Оцінити віддалені результати реконструкційно-відновних втручань при атеросклеротичному ураженні артерій нижніх кінцівок за умови хронічної критичної ішемії.
Матеріали та методи. В роботі проаналізовано віддалені хірургічного лікування 310 хворих з облітеруючим атеросклерозом нижніх кінцівок в умовах хронічної критичної ішемії. Оцінку віддалених результатів провели у термін до 10 років спостереження. Хворі, залежно від виду операційного лікування, були поділені на п’ять груп: І група – 74 (23,9%) пацієнти, яким провели стегново-підколінне шунтування/протезування вище щілини колінного суглобу; ІІ група – 34 (11,0%) пацієнти, яким провели стегново-підколінне шунтування/протезування нижче щілини колінного суглобу; ІІІ група – 19 (6,1%) пацієнти, яким провели стегново-гомілкове шунтування/протезування; ІV група – 145 (46,8%) пацієнти, яким провели ендартектомію; V група – 38 (12,2%) пацієнтів, яким провели повторні реконструкційно-відновні операції. Середній вік пацієнтів склав 57,3±2,7 років (р=0,001); чоловіків було 243 (78,4%) пацієнтів та 67 (21,6%) жінок. Супутній цукровий діабет виявили у 68 (21,9%) пацієнтів. У 178 (57,4%) хворого, на етапі підготовки до операційного втручання, виявили ІІІ Б ступінь ішемії згідно класифікації Фонтейна, ІV ступінь – спостерігали у 132 (42,6%) пацієнтів. Протягом 1 року спостереження хворим рекомендували звертатися для контрольного огляду судинного хірурга 1 раз на 3 місяці. Після 12 місяців з моменту операції – 1 раз на 6 місяців.
У алгоритм обстеження пацієнтів включали лабораторні, ультразвукові методи дослідження, рентгенконтрастну ангіографію та мультиспіральну комп’ютерну ангіотомографію з внутрішньовенним контрастуванням.
Результати досліджень та їх обговорення. Прямі реваскуляризаційні втручання у пацієнтів з хронічною критичною ішемією, зважаючи на виражений больовий синдром, виконували по життєвим показам. У віддаленому післяопераційному періоді протягом 5 років вдалося відстежити 214 (69,0%) пацієнтів, протягом 10 років – 96 (31,0%) хворих. Шунтуючі втручання при протяжному оклюзійно-стенотичному ураженні інфраінгвінального артеріального сегменту загалом провели у 127 (41,0%) пацієнтів І – ІІІ груп. Відновні операції при локальних формах оклюзійно-стенотичного ураженні інфраінгвінального артеріального сегменту провели у 145 (46,8%) пацієнтів ІV групи. Особливу групу спостереження склали повторно оперовані пацієнти V групи з хронічною критичною ішемією, яка виникла після попередніх реконструкцій магістрального кровоплину, - 38 (12,2%) хворих. При аналізі віддалених результатів операційного лікування у І – ІІІ групах важливе значення надавали рівню формування проксимального та дистального анастомозу, а також характеру трансплантату, який використовували для протезування. У І групі виконали стегново-підколінні реконструкції магістрального кровоплину з формуванням дистального анастомозу вище щілини колінного суглобу. Шунтуючі втручання виконали у 26 (35,1%) із 74 хворих, а протезування – у 48 (64,9%) пацієнтів. В якості протезу використали автовену (велика підшкірна вена) у реверсованій позиції у 43 (58,1%) та синтетичний лінійний ПТФЕ-протез діаметром 5 – 7 мм у 31 (41,9%) хворих. У ІІ групі виконали стегново-підколінні реконструкції магістрального кровоплину з формуванням дистального анастомозу нижче щілини колінного суглобу. Шунтуючі втручання виконали у 13 (38,2%) із 34 хворих, а протезування – у 21 (61,8%) пацієнтів. В якості протезу використали автовену (велика підшкірна вена) у реверсованій позиції у 17 (50,0%), синтетичний армований лінійний або конічний ПТФЕ-протез у 11 (32,4%) хворих, у 6 (17,6%) пацієнтів, при недостатній довжині автовени, виконали комбіноване протезування/шунтування. У ІІІ групі виконали реконструкційні втручання з формуванням дистального анастомозу з прохідними гомілковими артеріями. В якості протезу використали автовену (велика підшкірна вена) у реверсованій позиції та кобінований протез (синтетичний армований лінійний або конічний ПТФЕ-протез + реверсована автовена) у 15 (78,9%) та 4 (21,1%) пацієнтів відповідно. Дистальний анастомоз наклали з тибіоперонеальним стовбуром, задньою або передньою великогомілковими артеріями – у 9 (47,4%), 7 (36,8%) та 3 (15,8%) пацієнтів відповідно. Дистальний анастомоз у 17 (89,5%) хворих сформували по типу «кінець в кінець».
Проксимальний анастомоз у 127 пацієнтів І – ІІІ груп формували на рівні загальної, поверхневої та глибокої стегнових артерій – у 98 (77,2%), 25 (19,7%) та 4 (3,1%) пацієнтів відповідно. Дистальний анастомоз формували по типу «кінець в кінець» та «кінець у бік» – у 49 (38,6%) та 78 (61,4%) хворих відповідно.
У пацієнтів IV групи виконали відкриту або напіввідкриту ендартеректомію з боковою автовенозною пластикою, яку у 81 (55,9%) хворого поєднали з відкритою або напіввідкритою тромбектомією. Рівень виконання ендартеректомії був наступний: загальна стегнова та гирло поверхневої стегнової артерії – у 23 (15,9%), дистальний відділ поверхневої стегнової артерії – у 36 (24,8%), І порція підколінної артерїї – у 54 (37,2%), ІІІ порція підколінної артерії та/або гирла передньої великогомілкової артерії та/або тибіоперонеального стовбуру – у 32 (22,1%) пацієнтів.
У V групі пацієнтів виконали наступні повторні реконструкційно-відновні операції: реконструкція проксимального та дистального анастомозу – у 7 (18,4%) та 15 (39,5%) хворих відповідно, стегново-підколінні реконструкції магістрального кровоплину нижче щілини колінного суглобу синтетичним або комбінованим протезом – у 8 (21,0%) та 3 (7,9%) хворих відповідно, підколінно-гомілкове автовенозне протезування – у 5 (13,2%) випадках.
Всім хворим у післяопераційному періоді призначали постійний прийом дезагрегантів та антитромботичних засобів, періодичні протирецидивні курси цилостазолу.
Віддалені результати у всіх групах у періоди до 5 та до 10 років оцінювали по таким критеріям: прохідність зони реконструкції, збереження опороздатної кінцівки та наявність ускладнень загального характеру пов’язаних з мультифокальним характером атеросклеротичного процесу.
У І – ІІІ групах після шунтуючих операцій у віддалений післяопераційний період спостереження до 5 (n=106) та до 10 років (n=21) прохідність зони реконструкції відмітили у 64,2% та 47,6% пацієнтів відповідно, збереження опороздатної кінцівки – у 84,4% та 61,9% випадках відповідно. Протягом 5 та 10 років спостереження гострі порушення мозкового кровоплину по ішемічному типу виявили у 8,5% та 14,3% хворих, гострий інфаркт міокарду – у 2,8% та 9,5% пацієнтів, епізоди гострої мезентеріальної ішемії – у 0% та 4,8% випадків відповідно. Летальність у віддаленому періоді до 5 і 10 років склала – 1,9% та 9,5% хворих відповідно.
У ІV групі після ендартеректомій у віддалений післяопераційний період спостереження до 5 (n=109) та до 10 років (n=36) прохідність зони реконструкції відмітили у 47,7% та 19,5% відповідно, збереження опороздатної кінцівки – у 74,3% та 47,2% випадках відповідно. Протягом 5 та 10 років спостереження гострі порушення мозкового кровоплину по ішемічному типу виявили у 4,6% та 11,1% хворих, гострий інфаркт міокарду – у 5,5% та 5,6% пацієнтів, епізоди гострої мезентеріальної ішемії – у 0,9% та 5,6% випадків відповідно. Летальність у віддаленому періоді до 5 і 10 років склала – 3,7% та 13,9% хворих відповідно.
У V групі після повторних реконструкцій у віддалений післяопераційний період спостереження до 5 (n=31) та до 10 років (n=7) прохідність зони реконструкції виявили у 58,1% та 28,6% відповідно, збереження опороздатної кінцівки – у 61,3% та 28,6% випадках відповідно. Протягом 5 та 10 років спостереження відповідно гострі порушення мозкового кровоплину по ішемічному типу виявили у 6,5% та 14,3% хворих, гострий інфаркт міокарду – у 9,7% та 28,6% пацієнтів, епізоди гострої мезентеріальної ішемії – у 0% та 28,6% випадків відповідно. Летальність у віддаленому періоді до 5 і 10 років склала – 12,9% та 42,9% хворих відповідно.
Висновки. Операційне лікування хронічної критичної ішеміх нижніх кінцівок дозволяє зберегти опороздатну кінцівку у більшості пролікованих хворих. Прогресуючий перебіг облітеруючого атеросклерозу у пацієнтів з хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок зумовлює високу частоту мульфокального оклюзійно-стенотичного ураження, яке призводить до появи гострих судинних подій у інших артеріальних басейнах та високої летальності.
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-13
