Реєстраційний номер
2124U013783, Матеріали видань та локальних репозитаріїв
Категорія
Текст
Назва роботи
Провокація злочину: аналіз практики Європейського суду з прав людини та Верховного суду
Provocation of a crime: analysis of the case law of the European Court of Human Rights and the Supreme Court
Автор
Берднік І. В.
Тагієв С. Р.
Berdnik I. V.
Tahiiev S. R.
Дата публікації
01-01-2024
Постачальник інформації
Ужгородський національний університет
Першоджерело
https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/68849
Видання
Опис
Стаття присвячена правотворчим актам судової гілки влади на прикладі рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та Верховного Суду (далі – ВС) з питань визначення наявності чи відсутності провокації вчинення злочину з боку правоохоронних органів чи осіб, що залучаються ними. Вибір вказаних судів авторами обґрунтовано з точки зору того, що вирішення ЄСПЛ та ВС правових питань має істотне значення для кримінального проваджен-ня – вчинення процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень – органами досудового розслідування, прокурорами судами першої та апеляційної інстанції.Автори дослідження зупиняють свою увагу на об’єктивних ознаках провокації злочину, наведених у рішеннях ЄСПЛ та ВС та, зокрема, наводять приклади зі справ Тейксейра де Кастро проти Португалії, Раманаускас проти Литви, Малінінас проти Литви, Мілінене проти Литви, Секвейра проти Португалії, Фурхт проти Німеччини, Чохонелідзе проти Грузії та ін. Положення вказаних рішень поряд з приписами процесуального законодавства України розглядаються у статті як об’єктивні чинники, дотримання яких має свідчити про правомірність правоохоронних органів. Поряд з цим, зосереджуючи увагу на провокації злочину, автори наголошують, що визнання дій правоохоронних органів провокаційними залежить також і від суб’єктивності позиції суду, заснованій на оцінці наданих сторонами кримінального провадження доказів. Встановлено, що суб’єктивізм ЄСПЛ та ВС має різний характер. Зокрема, сталість та узгодженість позицій ЄСПЛ щодо провокації злочину є послідовною та незмінною починаючи з 1998 року, тоді як ВС за невеликий проміжок часу ухвалив діаметрально протилежні правові висновки. Автори приходять до висновку, що діяльність судів, на яких законом покладено обов’язок утвердження справедливості, дотримання таких засад кримінального провадження як верховенства права, правова визначеність, у частині зміни підходів до оцінки доказів має буди суворо регламентована на законодавчому рівні.
The article is devoted to law-making acts of the judicial branch of power on the example of judgments of the European Court of Human Rights (hereinafter - ECHR) and the Supreme Court (hereinafter - SC) on determining the presence or absence of provocation of a crime by law enforcement agencies or persons involved by them. The choice of these courts is justified by the authors from the point of view that the resolution of legal issues by the ECHR and the SC is of significant importance for criminal proceedings - the performance of procedural actions, and the adoption of procedural decisions by pre-trial investigation bodies, prosecutors, and courts of first instance and appeal.The authors of the study focus on how the ECHR and the Supreme Court define provocation of a crime, citing, in particular, examples from Teixeira de Castro v. Portugal, Ramanauskas v. Lithuania, Malinas v. Lithuania, Milinene v. Lithuania, Sequeira v. Portugal, Furcht v. Germany, Chokhonelidze v. Georgia, and others. The provisions of these judgments, along with the provisions of the procedural legislation of Ukraine, are considered in the article as objective factors, compliance with which should indicate the legitimacy of law enforcement agencies.At the same time, focusing on the provocation of a crime, the authors emphasise that the recognition of law enforcement agencies’ actions as provocative also depends on the subjectivity of the court’s position based on the assessment of evidence provided by the parties to criminal proceedings. It is established that the subjectivity of the ECHR and the SC is of a different nature. In particular, the consistency and coherence of the ECHR’s position on provocation of a crime has been consistent and unchanged since 1998, while the SC has adopted diametrically opposite legal opinions in a short period of time.The authors come to the conclusion that the activities of courts, which are legally obliged to establish justice, to observe the principles of criminal proceedings such as the rule of law and legal certainty, in terms of changing approaches to the assessment of evidence should be strictly regulated at the legislative level.
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-13
