Реєстраційний номер
2125U009213, Матеріали видань та локальних репозитаріїв
Категорія
Текст
Назва роботи
Нариси діагностики та лікування діабетичної ступні
Автор
Русин Василь Іванович
Чобей Степан Михайлович
Корсак В'ячеслав Васильович
Русин Василь Васильович
Болдіжар Патріція Олександрівна
Носенко Олексій Анатолієвич
Гаджега Вікторія Михайлівна
Лопіт Михайло Михайлович
Гаджега Іван Іванович
Швайка Артур Романович
Rusyn Vasyl Ivanovych
Chobei Stepan Mykhailovych
Korsak V'yacheslav Vasylovych
Rusyn Vasyl Vasylovych
Boldizhar Patritsiya Oleksandrivna
Nosenko Oleksii Anatoliievych
Hadzheha Viktoriya Mykhailivna
Lopit Mykhailo Mykhailovych
Hadzheha Ivan Ivanovych
Shvaika Artur Romanovych
Дата публікації
01-01-2025
Постачальник інформації
Ужгородський національний університет
Першоджерело
https://drive.google.com/file/d/1pz4Yr4mWmPyHQWvuz3iAA9CnfN_bynti/view?usp=sharing
Видання
Ужгород Всеукраїнське державне видавництво "Карпати"
Опис
Захворюваність на цукровий діабет щороку зростає, і на його фоні атеросклеротичне ураження магістральних та периферійних артерій є основною причиною інвалідності та смертності населення після 45 років. У структурі ендокринних захворювань ця патологія займає основне місце (до 70%).
Безпосередньо цукровий діабет призводить до підвищення смертності хворих у 2-3 рази; розвитку системного ураження судинного русла у вигляді макро- та мікроангіопатій (80-100 %). Гангрена, що призводить до ампутації нижніх кінцівок, у цього контингенту хворих буває у 20 разів частіше, ніж у населення в цілому.
Синдром діабетичної стопи (СДС) зустрічається у 30-80% хворих на цукровий діабет у різній стадії і формі. За діабетичної периферичної нейропатії пошкоджуються всі волокна (сенсорні, моторні та автономні). Унаслідок цього травми або пошкодження практично не відчуваються хворими, що може призвести до утворення виразки.
При нейроішемічній формі діабетичної стопи тактика лікування повинна будуватись у відповідності до характеру ураження судинного русла та об’єму гнійно-некротичного вогнища на стопі. Тому, насамперед, необхідно вирішувати питання про можливість виконання судинного етапу операції.
При дистальних формах ураження артерій кінцівки хворим виконують артеріалізацію венозного русла стопи, остеотрепанацію великогомілкової кістки.
До комплексного лікування СДС залучають численні засоби та методики: боротьбу з інфекцією, лікувальні пов’язки для догляду за ранами, хірургічні методики, в тому числі і реваскуляризувальні операції. Лікування хронічних інфікованих ран залишається значною проблемою як для хворого, так і лікаря.
Кількість локальних операцій на стопі із збереженням опорної функції невпинно зростає за останні роки. З’являється більше хворих, які перенесли малі ампутації або обширні некректомії. Значна кількість таких втручань призводить до утворення ранової поверхні великих розмірів, яка при самостійному загоєнні вторинним натягом в умовах порушеного ранового процесу при СДС часто перетворюються на незагойні хронічні рани і виразки. Усунення некротичної тканини з ран є необхідною умовою для успішного їх лікування. Некректомія може бути хірургічною, механічною, хімічною, аутолітичною та біологічною.
Лікування ран личинками мух відоме як біологічна некректомія або «maggot debridement therapy», є одним із видів біотерапії з використанням навмисно введених личинок мух в рану людини, з метою вибіркового очищення від некротичних тканин і сприяння її загоєння. Прихильники цього метода Рональд Шерман та Едвард Петхер вважали його безпечним та ефективним для лікування інфікованих ран.
Використання вакуум-терапії, як одного із найновіших та перспективних методів лікування ран різної етіології, на противагу біологічній некректомії має своїх прихильників. В той же час залишається невизначеним яку з цих методик слід використовувати і в якій послідовності в залежності від ступеня некротичних змін на стопі та способів прямої або непрямої реваскуляризації нижньої кінцівки.
Також немає єдиної думки стосовно показань і термінів виконання складних реконструктивних оперативних втручань при синдромі діабетичної стопи. Обгрунтовуючи тактику хірургічного лікування різних форм ураження нижніх кінцівок у хворих на ЦД, необхідно відмітити, що головним є вирішення питання про можливість збереження кінцівки та її опорної функції.
Усе вищевикладене свідчить про необхідність удосконалення способів діагностики та лікування цієї патології, що і стало поштовхом для виконання даного дослідження.
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-13
