Реєстраційний номер
2125U009372, Матеріали видань та локальних репозитаріїв
Категорія
Текст
Назва роботи
Хірургічне лікування декомпенсованих форм хронічної венозної недостатності
Автор
Попович Ярослав Михайлович
Болдіжар Патріція Олександрівна
Коріш Віктор Вікторович
Попович Ярослав Ярославович
Popovych Yaroslav Mykhailovych
Boldizhar Patritsiya Oleksandrivna
Korish Viktor Viktorovych
Popovych Yaroslav Yaroslavovych
Дата публікації
01-01-2025
Постачальник інформації
Ужгородський національний університет
Першоджерело
https://dspace.uzhnu.edu.ua/handle/lib/81604
Видання
Опис
Актуальність. Хронічна венозна недостатність на даний час одне з найбільш поширених захворювань у світі, яким страждає від 5% до 25 – 50% дорослого населення розвинутих країн Європи і Америки, при цьому більш ніж у половини (51,2%) пацієнтів виявляють ознаки інвалідизації. Трофічні виразки, як найбільш важке ускладнення хронічної венозної недостатності, зустрічаються приблизно у 0,2 – 5% населення земної кулі та складають 300–350 випадків на 100 000 населення. Загальні витрати на лікування венозних трофічних виразок у країнах Європейського Союзу щороку досягають 600 – 900 млн євро, що становить 1 – 2% загального бюджету охорони здоров’я, а у США – до 2,5 – 3 млрд доларів. Незважаючи на весь арсенал консервативних засобів частота венозних трофічних виразок неухильно зростає. Таким чином, пошук оптимального діагностичного алгоритму та обґрунтованого вибору тактики лікування у хворих з декомпенсованими формами хронічної венозної гіпертензії залишається відкритим.
Мета дослідження. Оцінити результати хірургічного лікування пацієнтів з декомпенсованими формами хронічної венозної недостатності.
Матеріали та методи дослідження. У роботі проведено оцінку результатів хірургічного та консервативного лікування 234 пацієнтів з венозними трофічними виразками нижніх кінцівок. Залежно від методу лікування пацієнти були розділені на дві групи: І група (основна) – 158 (67,5%) пацієнтів, які тримали комбіноване хірургічне лікування венозних тромбофічних виразок нижжніх кінцівок та ІІ група (контрольна) – 76 (32,5%) хворих, яким провели лише консервативне лікування.
Результати дослідження та їх обговорення. Першочерговим завданням хірургічного лікування декомпенсованих форм хронічної венозної недостатності є загоєння трофічних виразок нижніх кінцівок венозного генезу. Однак закриття ранового дефекту не усуває проблему патогенетичних механізмів венозної гіпертензії та венозного рефлюксу, які призводять до виникнення та повторних рецидивів трофічних виразок.
Хворі основної групи (n=158) залежно від проведеного лікування поділені наступним чином:
- І А група – 62 (39,2%) хворих з декомпенсованою хронічною венозною недостатністю внаслідок варикозної хвороби, яким виконали кросектомію та короткий стрипінг на стегні з накладання вакуумної пов’язки на трофічну виразку, а після виповнення трофічної виразки здоровою грануляційною тканиною наступним етапом лікування провели аутодермопластику раневого дефекту вільним розщепленим перфорованим клаптем;
- І Б група – 23 (14,6%) хворих з декомпенсованою хронічною венозною недостатністю внаслідок варикозної хвороби, яким виконали кросектомію та стовбурову склероолітерацію з накладання вакуумної пов’язки на трофічну виразку, а після виповнення трофічної виразки здоровою грануляційною тканиною наступним етапом лікування провели аутодермопластику раневого дефекту вільним розщепленим перфорованим клаптем;
- І В група – 49 (31,0%) хворих з варикозною хворобою ускладненою поверхневим тромбозом та трофічною виразкою, яким виконали кросектомію та флебектомію з наступним накладанням вакуумної пов’язки на трофічну виразку, а після виповнення трофічної виразки здоровою грануляційною тканиною наступним етапом лікування провели аутодермопластику раневого дефекту вільним розщепленим перфорованим клаптем;
- І Г група – 24 (15,2%) хворих з посттромботичним синдромом ускладненим трофічною виразкою, яким виконали склерооблітерацію неспроможної пронизної вени, яка пітримувала венозну гіпертензію у місці раневого дефекту з накладання вакуумної пов’язки. Після виповнення трофічної виразки грануляційною тканиною провели аутодермопластику раневого дефекту вільним розщепленим перфорованим клаптем.
На всіх етапах хірургічного лікування пацієнти І групи носили еластичний трикотаж, приймали флеботропні та протизапальні препарати, а при потребі також антикоагулянти.
Пацієнтам контрольної групи (n=76) провели місцеве комбіноване лікування трофічних виразок, що включало в себе туалет виразок з наступним застосуванням сучасних ранових покриттів, Maggot- або вакуум-терапії, які застосували у 33 (43,4%), 16 (21,1%) і 27 (35,5%) хворих відповідно, і обов’язково поєднували з компресійним трикотажем, призначенням флеботропних, протизапальних та знеболюючих засобів.
Загоєння трофічних виразок у основній групі спостерігали протягом 5,2±2,3 тижнів (р≤0,01) після операційного лікування, а рецидив трофічної виразки протягом 5 років спостереження виявили у 6 (3,8%) пацієнтів. Тривалість загоєння раневого дефекту у контрольній групі склала 7,4±1,9 тижнів (р≤0,01), а рецидив трофічних виразок протягом 5 років спостереження виявили у 29 (38,2%) хворих.
Висновки. Впровадження комплексного хірургічного лікування спрямованого ліквідацію патогенетичної причини хронічної венозної недостатності та пластичного закриття венозних трофічних виразок дозволило значно знизити тривалість загоєння та частоту рецидиву трофічних виразок.
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-13
