Реєстраційний номер
0822U100157, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
06-12-2021
Статус
Захищена
Назва роботи
Обґрунтування інтенсивної терапії дихальної недостатності в пацієнтів із пневмоніями, викликаними інфекцією SARS-CoV–2 (COVID-19)
Здобувач
Скорик Віта Сергіївна,
Керівник Корсунов Володимир Анатолійович
Опонент Пилипенко Максим Миколайович
Опонент Лоскутов Олег Анатолійович
Рецензент Ніконов Вадим Володимирович
Рецензент Голяніщев Максим Олександрович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківська медична академія післядипломної освіти
Опис
Дисертація присвячена розробленню диференційованого підходу до вибору методів інтенсивної терапії (ІТ) у хворих із гіпоксемічною дихальною недостатністю, спричиненою інфекцією SARS-CоV–2, унаслідок удосконалення респіраторної підтримки, протизапальної терапії та тромбопрофілактики.
Дослідження проведено у 2020–2021 рр. на кафедрі анестезіології, дитячої анестезіології та інтенсивної терапії Харківської медичної академії післядипломної освіти на базі відділення інтенсивної терапії комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Харківська обласна клінічна інфекційна лікарня». У роботі проаналізовано й узагальнено результати обстеження й лікування 132 хворих, які перебували у відділенні інтенсивної терапії з гострим респіраторним дистрес-синдромом, спричиненим SARS-CoV–2. Діагноз коронавірусної хвороби визначали за критеріями, рекомендованими ВООЗ і наказами МОЗ України. Діагноз гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) встановлювали згідно з Берлінськими критеріями 2012 р.
Відповідно до методу проведення респіраторної підтримки, режиму дозування антикоагулянтів і протизапальної терапії хворих було розподілено на групи.
Залежно від методу проведення респіраторної підтримки хворих було розподілено на групи: 1a — неінвазивної вентиляції в режимі CPAP (n=75), 1b — CPAP+PS (n=13) та група хворих 1c, які потребували проведення інвазивної механічної вентиляції в режимі PCV (n = 34) з дотриманням принципів легенево-протективної вентиляції. За медіаною віку, гендерним розподілом і тяжкістю дихальних розладів достовірних відмінностей між цими групами не спостерігали (p > 0,05). Стан дихальної системи в пацієнтів із тяжким критичним перебігом COVID-19, які потребували проведення респіраторної підтримки в умовах відділення інтенсивної терапії, характеризується низкою змін: коефіцієнт оксигенації PaO2/FiO2 у обстежених хворих був 81,0 [58,5–107,0], що, згідно з Берлінськими критеріями, відповідає перебігу ГРДС помірно тяжкого й тяжкого типу; у групі 1c визначено достовірне зменшення доставки кисню 365,6 [284,3–565,1] мл/хв/м2 у порівнянні з групою 1a 738,3[487,3–763,8] мл/хв/м2 та нормою; екстракція кисню (норма 0,22–0,30) за таких умов склала 0,39[0,26–0,51] в групі 1a і 0,44 [0,29–0,71] в групі 1c. Таким чином, показник екстракції кисню в групі 1с був достовірно вищим, ніж у групі 1а (р=0,04); альвеоло-артеріальний градієнт кисню достовірних відмінностей між групами не мав, проте помічено тенденцію до його підвищення в групі 1с 46,5 [34,0–56,0] мм рт. ст., Qs/Qt 47 [42–52]%. Найсприятливіший прогноз мали хворі, яким для респіраторної підтримки було обрано проведення неінвазивної вентиляції легень через лицьову маску в режимі СРАР: у цій групі відзначено достовірне збільшення доставки кисню 738,3 [487,3–763,8] і найнижчий рівень летальності 30 (47,6 %).
Залежно від тактики терапії цитокінового шторму хворих також було розподілено на три групи. Хворі групи 2a (n=20) отримували з протизапальною метою тоцилізумаб дозою 600–800 мг. Пацієнти групи 2b (n=82), отримували пульс-терапію метилпреднізолоном за такою схемою: 1000 мг в/в упродовж 3 діб, 500 мг в/в — наступні 3 доби, 250 мг в/в — 3 доби і 125 мг — 3 доби з контролем С-реактивного білку (СРБ). Пацієнти в групі 2c (n = 20) отримували дексаметазон 6 мг/добу. За медіаною віку, гендерним розподілом та показниками запалення достовірних відмінностей між цими групами не спостерігали (р > 0,05). У пацієнтів із тяжкою гіпоксемічною дихальною недостатністю, спричиненою SARS-CoV–2, котрі потребували проведення респіраторної підтримки в умовах відділення інтенсивної терапії спостерігалися такі прояви цитокінового шторму: підвищення маркерів запалення СРБ 81,6 [53,0–162,2] г/л, інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) 44,8 [26,3–75,7] пг/мл, феритину 969,0 [556,0–1546,0] мкг/л, лактатдегідрогенази (ЛДГ) 949,0 [747,6–1264,0] Од/л. Ефективність у вигляді зменшення абсолютного рівня летальності продемонстрували пульс-терапія метилпреднізолоном і тоцилізумабом — 59,8 % і 64,3 %, відповідно.
На підставі вивчення морфологічних даних легеневої тканини хворих, які померли за умов проведення різних варіантів респіраторної підтримки, було з’ясовано, що для пацієнтів усiх груп був притаманний розвиток набряково-геморагічного синдрому: 100,0 %, 80,0 % і 90,0 %, відповідно. У групі низькопотокової оксигенотерапії частіше розвивалися ателектази й дислектази (90 %) та емфізема (70 %), що свідчить про наявність нерівномірної вентиляції та розвиток до самоушкодження легень — P-SILI. При застосуванні інвазивної вентиляції легень у хворих відзначено прогресування фіброзуючого альвеоліту (90,0 %) і часте приєднання бактеріальної пневмонії (50 %).
Дата реєстрації
2022-01-10
Додано/оновлено в НРАТ
2022-03-09 / 2026-07-01
