Дисертація доктора філософії. Ань Лу .... Засади поліфонічного мислення у фортепіанних творах Ф. Шопена у її проекції на фортепіанну музику другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Реєстраційний номер

0825U001049, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

26-03-2025

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Засади поліфонічного мислення у фортепіанних творах Ф. Шопена у її проекції на фортепіанну музику другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Здобувач

Ань Лу ...,

Керівник Майчик Остап Іванович
Опонент Лігус Ольга Марківна
Опонент Пономаренко Олена Юріївна
Рецензент Шуміліна Ольга Анатоліївна
Рецензент Ластовецька-Соланська Зоряна Миколаївна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Львівська національна музична академія імені М.В. Лисенка

Опис

Тема дисертації пов’язана з вивченням особливостей використання поліфонічних принципів у фактурі фортепіанних творів доби романтизму та його проекції на творчість композиторів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. У центрі уваги перебуває особа видатного польського композитора-романтика Фредеріка Шопена, у творах якого вельми своєрідно застосовуються різноманітні поліфонічні прийоми. Науковий інтерес до вивчення особливостей поліфонічного мислення польського генія викликаний потребою більш детального обговорення проблем фактурної організації фортепіанних творів доби романтизму, що має безпосередній вихід на сучасне фортепіанне виконавство. Творчість Шопена є надзвичайно популярною в Китаї, як і музика інших видатних представників романтизму та пізніших стильових напрямків і тенденцій. Серед численних композиторів, які зазнали впливу польського генія, було обрано знакові постаті Клода Дебюссі, Миколи Лисенка та Кароля Шимановського, які переосмислили головні принципи шопенівських поліфонічних прийомів у фактурі своїх фортепіанних творів. Увага до спадщини цих митців, твори яких представляють музичну культуру ХІХ – початку ХХ століть, надає підстави для визначення й вивчення шляхів і тенденцій розвитку поліфонії в межах досліджуваного періоду та визначення індивідуальних проявів у творчості кожного з композиторів. Методологія дослідження ґрунтується на аналітичному методі, який належить до сфери гуманітарних знань і дає підстави визначити специфічні особливості поліфонічних прийомів у фактурі фортепіанних творів Ф. Шопена та його творчих послідовників. Для узагальнення відомостей щодо шопенівської поліфонії застосовано системний метод, якому властиві пошуки взаємозв’язків і взаємодії окремих компонентів у рамках цілого. Враховуючи специфіку музичного матеріалу, а також мету і завдання дослідження, долучено деякі інші методи теоретичного дослідження (аналіз і синтез, розумове моделювання, сходження від абстрактного до конкретного та ін.). Важливою методологічною категорією у розгляді впливу поліфонічної техніки Ф. Шопена на представників наступних генерацій стала інтертекстуальність, зокрема інтертекстуальний діалог, який простежується у аналізі зв’язків авторських текстів пізнішого походження з попереднім індивідуально-стильовим інваріантом у площині використання поліфонічної техніки. Наукова новизна матеріалів дисертаційного дослідження полягає у вивченні фортепіанної творчості Ф. Шопена під іншим кутом зору, з позицій використання поліфонічних прийомів у фактурі фортепіанних опусів; у виявленні спадковості принципів і моделей шопенівської поліфонії та інтертекстуальних діалогів у фортепіанній музиці композиторів кінця ХІХ – початку ХХ ст., в тому числі у творчості К. Дебюссі, М. Лисенка, К. Шимановського; у визначенні шопенівських впливів на підставі спільності жанрової основи та в індивідуальних проявах, що відображають специфіку композиторського мислення авторів. Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості використання матеріалів дисертації у навчальній та творчій діяльності піаністів під час роботи над фортепіанними творами Ф. Шопена та композиторів кінця ХІХ – початку ХХ ст., під час підготовки матеріалів для читання лекційних курсів, пов’язаних із фаховою підготовкою студентів спеціалізації «Фортепіано» та суміжних спеціальностей у вищих музичних навчальних закладах України («Історія фортепіанного мистецтва», «Поліфонія», «Історія світової музики» та ін.), під час продовження роботи над вивченням фортепіанної музики ХІХ – початку ХХ століть в аспекті втілення фактурних особливостей поліфонії. У першому розділі дисертації «Поліфонія у творчості Ф. Шопена: термінологія, передісторія, національний контекст» та чотирьох його підрозділах досліджено особливості поліфонічної техніки у фортепіанних творах Ф. Шопена. Визначено, що вони є надзвичайно далекими від зразкових для інструментальної поліфонії барокових стандартів, що вони зазнали індивідуального трактування, багато в чому відмінного від розуміння попередніх епох, головно бароко і романтизму. Разом із тим, вони повною мірою відображають специфіку романтичної поліфонії, сутність поліфонічного мислення композиторів зазначеної доби. Наголошується, що у фортепіанній спадщині Шопена поліфонічні прийоми використовуються вельми різноманітно, незважаючи на те, що композитор майже не звертався до її традиційних форм. Відмітними рисами індивідуального фортепіанного стилю митця є поліфонічна повнота шопенівського багатоголосся, збагачення поліфонічними засобами гомофонної фактури і музичного розвитку у творах гомофонних жанрів. Зроблено висновок, що творчо перероблена техніка класичної поліфонії знаходить у музиці Ф. Шопена новаторське тлумачення у контексті нових художніх завдань, які постали перед митцями у добу музичного романтизму. Особливістю поліфонічного мислення Ф. Шопена, як також використання поліфонічних прийомів представників наступної генерації композиторів, є впровадження т. зв. «дуетної поліфонії».

Дата реєстрації

2025-03-28

Додано/оновлено в НРАТ

2025-03-28 / 2026-07-01